Минулу зиму Україна проходила під постійним тиском повітряної війни. Росія різко збільшила інтенсивність ударів по енергетичній інфраструктурі, комбінуючи дрони-камікадзе, крилаті ракети та балістику в єдину систему виснаження. Ціллю були не лише електростанції чи підстанції. Мішенню ставала сама здатність країни пережити морозний сезон без масштабного колапсу.
За кілька місяців українське небо пережило одну з найщільніших кампаній з початку повномасштабної війни. Ударні хвилі накривали великі міста, енергетичні вузли та промислові регіони. В окремі періоди атаки стали майже безперервними, а темп запусків дронів і ракет зростав швидше, ніж темпи поповнення систем ППО.
Саме в цих умовах почала формуватися нова модель української оборони повітряного простору — не лише як системи захисту, а як індустрії швидкої адаптації. За попереднім аналізом «Дейком», ключову роль у цьому процесі відіграла не одна конкретна установка чи тип озброєння, а поєднання мобільності, цифрової координації та постійного технічного оновлення.
Міністр оборони України Михайло Федоров заявив, що країна нині перехоплює близько 90% російських дронів типу «Шахед» та майже 80% крилатих ракет. На тлі масштабів зимової кампанії ці цифри означають не лише військовий результат, а й фактичне збереження працездатності енергосистеми. Росія запускала тисячі засобів ураження, розраховуючи на виснаження української ППО та накопичення критичних пошкоджень у мережі.
Ставка Кремля була зрозумілою: перенавантажити оборону кількістю. Дрони використовувалися як інструмент постійного тиску, що змушує Україну витрачати дорогі ракети-перехоплювачі, виснажувати мобільні групи та тримати системи ППО у режимі безперервної бойової роботи. Крилаті ракети доповнювали цю тактику ударами по складних маршрутах, а балістика мала проривати навіть найщільніші ешелони захисту.
Саме балістичні ракети Федоров назвав головною проблемою, яку досі неможливо повністю нейтралізувати. Їхня швидкість, висота польоту та мінімальний час реагування залишають надзвичайно вузьке вікно для перехоплення. На практиці це означає, що навіть сучасні системи ППО працюють на межі технічних можливостей.
Українська протиповітряна оборона за два роки фактично перетворилася на багаторівневу мережу. У ній поєднуються західні комплекси Patriot, IRIS-T, NASAMS, радянські модернізовані системи, мобільні вогневі групи, засоби радіоелектронної боротьби та нові технології перехоплення дронів. Ефективність цієї моделі стала одним із головних факторів стабільності енергосистеми взимку.
Водночас нинішні показники збиття не означають стратегічної безпеки. Росія поступово змінює структуру атак, збільшує виробництво дронів і шукає способи обходу західних систем ППО. Масовані комбіновані удари залишаються для України найбільш небезпечним сценарієм, особливо в умовах дефіциту ракет-перехоплювачів.
Ключовим зовнішнім партнером у сфері протиповітряної оборони для Києва залишається Німеччина. Берлін постачав ракети для Patriot, фінансував механізми термінового поповнення боєкомплекту та підтримував передачу додаткових систем захисту. Під час візиту до Києва міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус отримав можливість побачити роботу «малої» ППО, мобільних груп і засобів боротьби з «Шахедами» безпосередньо на позиціях.
Для Європи український досвід поступово перетворюється на окремий військовий кейс. Повітряна війна над Україною показала, що традиційна концепція протиракетної оборони більше не працює без масового дешевого перехоплення дронів, постійної цифрової координації та швидкого виробництва боєприпасів. Класична модель, побудована лише на дорогих системах, виявилася надто повільною для війни виснаження.
Саме тому Україна та союзники дедалі активніше говорять про створення європейської протибалістичної архітектури. Йдеться вже не лише про допомогу Києву, а про переосмислення безпеки самого континенту. Війна показала, що повітряна загроза здатна паралізувати економіку значно швидше, ніж фронтові прориви.
Нинішня статистика збиття — це не фінал історії, а лише проміжний баланс у війні технологій. Україна навчилася перехоплювати більшість дронів і значну частину ракет, але російська стратегія також еволюціонує. Головне питання найближчих місяців полягає вже не тільки в кількості систем ППО, а у швидкості виробництва, темпах модернізації та здатності союзників підтримувати ресурс цієї війни на виснаження.
