Європейські столиці входять у нову фазу нервозності щодо американської військової підтримки України. Ще рік тому схема PURL виглядала компромісом, який дозволяв Вашингтону зберігати політичну дистанцію від прямого фінансування Києва, а союзникам — оперативно закуповувати критично важливу зброю через Пентагон. Тепер ця конструкція починає давати тріщини.
Причина не лише у війні Росії проти України. Паралельна ескалація на Близькому Сході різко змінила баланс американських оборонних ресурсів. Удари по Ірану, зростання потреб американських контингентів у регіоні та переорієнтація частини виробництва на власні потреби США створили дефіцит навіть для союзників Вашингтона. Європа дедалі гостріше відчуває: система, яка мала гарантувати безперервність постачань Україні, сама стала залежною від глобальної перевантаженості американської військової машини.
За попереднім аналізом «Дейком», проблема давно перестала бути виключно українською. Вона трансформувалася у кризу довіри всередині західного оборонного альянсу — між країнами, які формально залишаються союзниками, але дедалі жорсткіше конкурують за обмежені ресурси Пентагону.
Програма Prioritized Ukraine Requirements List створювалася як технічне рішення для політичної проблеми. Дональд Трамп будував свою зовнішньополітичну лінію на тезі про небажання витрачати кошти американських платників податків на Україну. PURL дозволяв зберегти підтримку Києва без прямого бюджетного навантаження на США: європейські країни оплачували озброєння, а американська сторона забезпечувала виробництво та передачу.
На практиці схема виявилася значно складнішою. Пентагон одночасно забезпечує американські війська, виконує експортні контракти союзників, підтримує Ізраїль і координує поставки для України. Коли зростає напруга на одному театрі, система автоматично починає забирати ресурси з іншого. Саме це зараз і відбувається.
Найгостріше питання — системи протиповітряної оборони. Українські запаси ракет PAC-3 для Patriot майже вичерпані. Для Києва це не просто один із видів боєприпасів. Patriot залишаються ключовим елементом захисту великих міст, енергетичної інфраструктури та військових центрів від російських балістичних ударів. Кожне скорочення поставок безпосередньо впливає на здатність України утримувати повітряний щит.
Проблема полягає у тому, що PAC-3 потрібні не лише Україні. Після загострення навколо Ірану попит на ці ракети різко зріс у всьому регіоні Близького Сходу. Американська оборонна промисловість фізично не встигає виробляти необхідні обсяги. Навіть країни НАТО вже стикаються з багаторічними затримками власних замовлень.
Саме тому адміністрація Трампа почала тиснути на європейські уряди із вимогою передавати Україні власні запаси Patriot. Але тут союзницька солідарність впирається у базовий інстинкт самозбереження. Частина держав відмовляється скорочувати власні резерви ППО, побоюючись, що не зможе швидко їх поповнити.
Усередині Європи формується ще небезпечніший процес — сумніви у самій архітектурі PURL. Союзники дедалі уважніше дивляться на те, як Пентагон використовує внесені кошти. Особливе занепокоєння викликала інформація про можливе спрямування сотень мільйонів доларів не на нову зброю для України, а на компенсацію техніки, переданої ще за адміністрації Джо Байдена.
Для багатьох європейських урядів це виглядає як зміна правил уже після початку гри. Вони погоджувалися фінансувати нові поставки Києву, а не латання американських запасів. Формально Вашингтон має право захищати власну боєготовність. Політично ж це створює відчуття непрозорості та підриває довіру до всієї моделі.
Особливо показово, що критика звучить не публічно, а через дипломатичні канали та анонімні сигнали. Європейські столиці не хочуть відкритого конфлікту зі США на тлі війни Росії проти України. Але дедалі більше урядів починають ставити практичне питання: чи може Америка одночасно залишатися головним арсеналом НАТО, гарантом безпеки Ізраїлю та основним джерелом критичних поставок для України.
Відповідь на це питання залежить не лише від політики, а й від промисловості. Американський ВПК десятиліттями працював у режимі локальних конфліктів, а не глобального виснаження ресурсів. Сьогодні США та Європа фактично входять у нову епоху оборонної економіки, де головним показником сили стає не кількість заяв, а здатність виробляти ракети, системи ППО та боєприпаси у промислових масштабах.
Для України наслідки можуть бути стратегічними. Якщо європейські донори почнуть скорочувати внески до PURL або затягувати нові рішення через недовіру, Київ зіткнеться не з одноразовою затримкою, а з системним уповільненням критичних поставок. Найнебезпечніше те, що ця криза виникає одночасно з адаптацією Росії до тривалої війни та нарощуванням російського виробництва ракет і дронів.
У короткій перспективі Захід, імовірно, ще зможе втримати нинішній рівень підтримки. Але сама дискусія навколо PURL показує значно глибшу проблему: союзники України дедалі частіше думають не про розширення допомоги, а про межі власних можливостей. І це вже не тактичний збій, а симптом нової фази війни — війни на виснаження не лише для фронту, а й для оборонних систем Заходу.