Хто така Делсі Родрігес, чому США зробили ставку саме на неї та які ризики несе її прихід до влади для Венесуели.
Після захоплення Ніколаса Мадуро американськими військовими Венесуела опинилася у стані політичного вакууму, який Вашингтон спробував швидко заповнити. Дональд Трамп заявив, що віцепрезидентка Делсі Родрігес була приведена до присяги як тимчасова очільниця держави, а Верховний суд Венесуели підтвердив її статус виконувачки обов’язків президента.
Формально це виглядає як конституційна процедура. За венесуельським законодавством, у разі відсутності президента саме віцепрезидент має очолити державу і протягом 30 днів організувати нові вибори. Але політичний контекст робить цю норму набагато складнішою, ніж сухий юридичний припис.
Делсі Родрігес одразу ж продемонструвала подвійність своєї позиції. З одного боку, вона фактично прийняла роль тимчасового лідера, з іншого — у зверненні до народу назвала дії США «ганебними» і наполягла, що Мадуро залишається «єдиним законним президентом» Венесуели. Вона також зажадала негайного звільнення Мадуро та його дружини Сілії Флорес.
Президент Трамп на прес-конференції в Mar-a-Lago, своєму приватному клубі та резиденції в Палм-Біч, штат Флорида, в суботу — Тірні Кросс
Ця суперечність не випадкова. Родрігес — не фігура перехідної опозиції, а частина ядра режиму Мадуро. Її кар’єра тісно пов’язана з чинною владою, і будь-який різкий розрив із попередником міг би миттєво зруйнувати баланс сил усередині країни, зокрема серед силовиків та парамілітарних угруповань.
За освітою Делсі Родрігес — юристка і дипломатка. Вона навчалася у Каракасі, Парижі та Лондоні, що відрізняє її від багатьох представників венесуельської політичної еліти. Саме ця міжнародна підготовка дозволила їй роками виступати «цивілізованим обличчям» режиму на зовнішній арені.
До призначення віцепрезиденткою у 2018 році Родрігес обіймала низку ключових посад. Вона була міністеркою інформації, очолювала Міністерство закордонних справ, а пізніше стала міністеркою нафти. Саме на цих позиціях вона зарекомендувала себе як жорстка, але прагматична управлінка.
Особливо важливою була її роль у перебудові економічної політики Венесуели. Після багаторічного колапсу, гіперінфляції та санкцій Родрігес стала одним із архітекторів обережного відходу від догматичного державного контролю до напівринкової моделі, що дозволила частково стабілізувати ситуацію.
Вона активно налагоджувала контакти з бізнес-спільнотою, як внутрішньою, так і міжнародною. Для багатьох венесуельських підприємців Родрігес стала сигналом, що влада готова до компромісів заради виживання економіки. Саме це і привернуло увагу США, які шукали керованого партнера замість демонстративно непоступливого Мадуро.
У Вашингтоні Родрігес вважають більш прагматичною і менш ідеологізованою, ніж інші представники режиму. Трамп прямо заявив, що вона розмовляла з держсекретарем Марко Рубіо і, за його словами, була готова «зробити все необхідне». При цьому президент США додав, що реального вибору у неї немає.
Літак Міністерства оборони з лідером Венесуели Ніколасом Мадуро та його дружиною Сілією Флорес прибув на авіабазу Національної гвардії Стюарт у Ньюбурзі, штат Нью-Йорк, у суботу — Кена Бетанкур
Сама Родрігес публічно це заперечує. У зверненні до венесуельців вона назвала захоплення Мадуро «незаконним викраденням» і підкреслила, що не визнає права США втручатися у внутрішні справи країни. Така риторика необхідна їй для збереження лояльності апарату влади.
Варто пам’ятати, що Родрігес перебуває під санкціями США, Канади та Європейського Союзу. Її звинувачують у причетності до порушень прав людини та підтримці репресивних механізмів режиму. Це означає, що будь-яка спроба представити її як «нове демократичне обличчя» виглядатиме непереконливо для міжнародної спільноти.
Для венесуельської опозиції її призначення стало холодним душем. Після років боротьби, масових протестів і виборів 2024 року, які, за оцінками незалежних спостерігачів, виграв опозиційний кандидат, ставка США на людину з оточення Мадуро виглядає як зрада ідеї демократичного переходу.
Це створює серйозний ризик повторення старої моделі: зміна персоналії без демонтажу системи. Родрігес може стати не мостом до демократії, а тимчасовим стабілізатором режиму під новим зовнішнім патронатом, насамперед з боку США та американських енергетичних інтересів.
Особливу роль у цьому сценарії відіграє венесуельська нафта. Родрігес добре розуміє структуру нафтової галузі, проблеми PDVSA та очікування іноземних інвесторів. Саме вона потенційно здатна забезпечити умови для повернення великих американських компаній у країну.
Проте контроль над нафтою означає і політичну відповідальність. Будь-які поступки США у цій сфері можуть бути сприйняті всередині країни як продаж суверенітету. Для суспільства, яке роками жило в риториці антиімперіалізму, це може стати тригером нового спротиву.
Віце-президентка Венесуели Делсі Родрігес, нині тимчасова лідерка країни, виступає на Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку у 2019 році — Бріттані Ньюман
Крім того, перед Родрігес стоїть питання виборів. Конституція зобов’язує її оголосити голосування протягом 30 днів. Але в умовах військового тиску, санкцій, відсутності Мадуро і глибокої недовіри до інститутів влади проведення чесних виборів виглядає малореалістичним.
Якщо вибори будуть зірвані або формальними, Родрігес ризикує втратити навіть умовну легітимність. Якщо ж вони відбудуться і опозиція переможе, виникне питання, чи визнає це силовий апарат, який досі контролюється людьми Мадуро.
Таким чином, Делсі Родрігес — це не «нова Венесуела», а складний компроміс між збереженням системи та зовнішнім тиском. Вона одночасно є продуктом старого режиму і ключем до його трансформації, але не обов’язково в демократичному напрямку.
Для США вона — зручний тимчасовий партнер, для режиму — запобіжник від колапсу, для опозиції — символ втраченої надії на справжні зміни. Саме в цій багатозначності й полягає головна небезпека її президентства.
У найближчі тижні стане зрозуміло, ким насправді буде Делсі Родрігес: перехідною фігурою, що відкриє шлях до нових виборів, чи новим обличчям старої влади, адаптованої до нових геополітичних реалій. Від цього залежить, чи отримає Венесуела шанс на стабілізацію, чи зануриться у ще глибший хаос.
