Річниця атаки стала днем тихої жалоби та тверезих підсумків: заручники в Газі, десятки тисяч загиблих, політична поляризація й важкі перемовини про припинення вогню.
Другу річницю 7 жовтня Ізраїль зустрів без офіційних церемоній: Суккот зупинив ділове життя, а уряд переніс державні жалобні заходи на 16 жовтня. Та тиша не приховала гіркі підсумки війни, що стала найдовшою в історії країни.
На півдні лунали приватні поминальні зустрічі. У Кфар-Азза, менш ніж за дві милі від кордону, жителі вшанували загиблих хвилиною мовчання рівно о 6:29 — у час, коли залпи ракет накрили південь Ізраїлю і зламали перший рубіж протиповітряної оборони.
Тоді бойовики Хамас, прорвавши огорожу, увірвалися до прикордонних міст і кібуців, розстрілювали сім’ї в домівках, атакували фестиваль, брали у полон. У той день загинули близько 1200 людей, переважно цивільних, ще близько 250 стали заручники.
У Газі жителі прокинулися в суботу від новин про атаку, яка, як кажуть, була здійснена кількома озброєними групами, включаючи ХАМАС і Палестинський ісламський джихад, і була здійснена з моря, повітря та землі — Ясер Кудіх/Reuters
На кадрах видно, як палестинці за допомогою бульдозера проламують прикордонний паркан, що відділяє Газу від південного Ізраїлю. — Мохаммед Файк Абу Мостафа/Reuters
Відповідь Ізраїлю переросла в довгу кампанію в Смузі Гази. За даними місцевого медичного відомства, загинуло понад 67 тисяч палестинців, а міста перетворилися на руїни. Ізраїль наполягає: цілі — бойовики, та війна множить цивільні жертви та руйнування.
Із перших днів постала дилема: звільнення заручників чи продовження операції до «знищення Хамас». Суспільна підтримка обміну зросла, однак політика коаліції лишила переговори крихкими, а конкретні терміни перемир’я щоразу розчинялися у взаємних звинуваченнях.
Паралельно зростали гуманітарні ризики. Багаторазове переміщення людей у межах анклаву створило пастку: безпечних зон не існувало довго. У серпні міжнародні експерти із продовольчих криз зафіксували голод у частині сектора, а гуманітарна допомога буксувала на блокпостах.
Ватикан назвав ситуацію «триваючою різаниною», критикуючи удари по щільно населених кварталах. Ізраїль відкидає звинувачення у геноциді, посилаючись на попередження про атаки та тактику бойовиків, що використовують лікарні й школи як прикриття для позицій.
Міжнародна ізоляція для Єрусалима стала реальнішою. У кінці вересня десять держав, включно з традиційними союзниками, визнали палестинську державність. У дипломатичних столицях зростає тиск: негайне перемир’я, повернення заручників та масштабний пакет відбудови.
Ізраїльські реактивні винищувачі кількома ракетами зруйнували палестинську багатоповерхівку в західній частині міста Газа — Адель Хана/Associated Press
Втім, політичний горизонт Палестини не прояснився. Ізраїльський спектр впевнено зсунувся праворуч, а частина колишніх прихильників двохдержавної моделі говорить про «безпекову неможливість» такого сценарію. Розмови про анексію Гази знову розколюють регіон.
Усередині Ізраїлю війна розшарувала суспільство. Резервісти йдуть у повторні ротації, економіка втрачає темп, а питання призову для ультраортодоксів знову оголило давню несправедливість. Протести родин заручників ставлять уряд перед незручним моральним вибором.
На землі бойові дії не стихли навіть у день скорботи. У Дейр-ель-Балах лунала стрілянина й авіаудари, на півночі знову вили сирени. Голос неба — дрони й гелікоптери — став звичним саундтреком прикордонних містечок, де нормальність зменшилася до умовної.
Ключовою змінною лишається переговорний трек. Посередники намагаються скомпонувати пакети, що поєднають поетапне перемир’я, повернення заручників і розширення гуманітарних коридорів. Але кожен крок вимагає гарантій безпеки, яких сторони не довіряють одна одній.
Безпека нині означає не лише контроль над тунелями й ракетами. Йдеться про довгу архітектуру спокою: роззброєння, реформи управління, механізми моніторингу, відбудову інфраструктури. Без цього перемир’я ризикує стати паузою перед новим витком насильства.
Ізраїльський солдат оглядає тунель ХАМАС, розташований за кілька сотень ярдів від прикордонного переходу Ерез, під час туру в супроводі, організованого військовими для міжнародних журналістів у грудні — Тамір Каліфа
Енергетика конфлікту підживлюється образами й страхом. Для Ізраїлю — це травма 7 жовтня, зламане відчуття неприступності, розірвані сім’ї. Для палестинців — роки блокади, руйнація домівок, стихійні кладовища. Така асиметрія пам’яті ускладнює компроміси.
Антисемітизм, підсилений війною, виріс до смертельних нападів у різних країнах. Це створює небезпечну тінь над діаспорами й змішує легітимну критику політики з ненавистю. Політики й лідери думок мають розмежовувати дискурс, інакше отруєння публічного простору триває.
Ізраїль відповідає на звинувачення, наголошуючи: військові попереджають цивільних, а Хамас ховається серед мирних. Та у світі рахують тіла й дивляться на зруйновані квартали. Цей дисонанс формує медійну рамку, в якій виграє той, хто переконливіше пояснить реальність.
Для ЄС та ООН дилема звучить так: як припинити вогонь і не легітимізувати подальше насильство. Розмови про міжнародну місію безпеки й «маршалл-план» для Гази без ясної політичної перспективи ризикують перетворитися на тимчасову перев’язку хронічної рани.
Сценарії виходу лежать між мінімально можливим і політично неможливим. Мінімум — тривале перемир’я з контролем кордонів, обмін заручників, збільшення гуманітарної допомоги. Максимум — глибокі реформи управління, гарантії роззброєння й нові безпекові режими.
Парадокс у тому, що тривкість миру вимірюється не лише домовленостями, а й швидкістю відновлення життя. Вода, електрика, лікарні, школи — без них у Гази немає підстав вірити, що завтра не буде схожим на сьогодні. Відбудова — це теж політичний акт довіри.
Праві партії в Ізраїлі апелюють до стримування: жорсткість як гарантія. Противники заперечують: стратегічна глухота множить ворогів і ізолює країну. Між цими полюсами балансує коаліція, де кожен компроміс загрожує політичним виживанням її архітекторів.
Риторика Хамас про «опір» не приховує ціни, яку сплачують цивільні. Розкручена спіраль не дає прибутку жодній стороні, крім нових радикалів. Чим довше триває війна, тим важче буде відокремити майбутнє Гази від минулого, де зброя визначає межі можливого.
Американський вплив коливається між підтримкою Ізраїлю та закликами зменшити руйнування. Численні столиці страхують позиції двома треками: гуманітарна допомога і політичний тиск. Але без єдиного плану деескалації дипломатія нагадує синкопи без мелодії.
Для регіону наслідки ширші, ніж лінія фронту. Ліван, Єгипет, Йорданія відчувають відлуння — від біженських потоків до ризиків ескалації. Кожен крок локальної війни коригує геополітичні пазли, де навіть дрібні зміни можуть мати непрогнозовані наслідки.
Табір на узбережжі Гази для переміщених палестинців. Багато мирних жителів анклаву опинилися в пастці антиутопічного кошмару через ізраїльську військову кампанію — Сахер Алгорра
Інформаційне поле стало ще одним театром битви. Символи, кадри руйнувань, свідчення постраждалих формують уявлення аудиторій швидше, ніж встигають працювати комісії. Тому комунікація — це не периферія, а частина безпеки, що визначає легітимність дій.
У підсумку друга річниця — це не про календар, а про межу витривалості. Ізраїль прагне гарантій, Газа — гідності й дому. Перемир’я стане лише першим кроком, якщо за ним підуть інституції, що зменшують спокусу насильства і роблять мир раціональнішим за війну.
Стратегічний вихід вимагатиме трьох опор: реалістичної безпеки, політичної дорожньої карти і відбудови, що дає сенс компромісам. Без цього навіть найуспішніші операції обернуться новою нестабільністю, а пам’ять про жовтень не стане запобіжником майбутнім трагедіям.
Зміна тренду можлива, коли переговори рухаються дрібними, але відчутними кроками. Звільнення частини заручників, збільшення гуманітарних вікон, стабілізація кордонів — це сигнали, що повертають довіру. Довіра ж запускає коло, де компроміс стає політичним активом.
Саме тому сьогоднішня тиша виглядала гучною. Вона вмістила в себе Суккот, молитви й гул двигунів над кордоном. Вона нагадала, що пам’ять — не лише про втрату, а й про відповідальність. І що політика, зрештою, вимірюється не промовами, а життями людей.
Будь-яке рішення неминуче буде неповним. Та політична незручність дешевша, ніж нескінченна війна. Світ має запропонувати рамку, у якій Ізраїль і палестинці можуть сперечатися в інституціях, а не в руїнах. Інакше третя річниця не стане останньою у цій трагічній хроніці.
Солдати Армії оборони Ізраїлю готують танки на кордоні Гази в Ізраїлі, 22 серпня — Ельке Шольєрс
