Японія офіційно підтвердила, що не допустить постачання авіаційного пального до Росії навіть через треті країни чи за допомогою схем перевалки вантажів у морі. Такою заявою Токіо фактично перекрив один із можливих шляхів обходу санкцій, який, за інформацією ЗМІ, Москва розглядала для вирішення гострої паливної кризи.
Про це заявив міністр економіки, торгівлі та промисловості Японії Рьосей Аказава. За його словами, чинні експортні обмеження охоплюють широкий перелік товарів, зокрема й авіаційне пальне, а їх дія поширюється не лише на прямі поставки, а й на будь-які спроби доставити продукцію до Росії через посередників.
Міністр наголосив, що Японія координує свою санкційну політику з країнами «Групи семи» та іншими міжнародними партнерами. Саме в межах цієї співпраці було запроваджено комплексні обмеження, покликані максимально ускладнити доступ Росії до стратегічно важливих товарів.
«Японія у координації з країнами G7 та міжнародною спільнотою заборонила експорт широкого переліку товарів до Росії. Авіаційне пальне також входить до цього списку», — зазначив Аказава.
Особливу увагу японська влада звернула на спроби обходу санкцій через треті країни. За словами міністра, заборона поширюється і на випадки, коли продукція спочатку експортується до іншої держави, а вже звідти потрапляє до Росії. Аналогічні правила діють і щодо перевалки вантажів із судна на судно у відкритому морі — одного з найпоширеніших способів приховування кінцевого маршруту товарів.
У Міністерстві економіки, торгівлі та промисловості Японії зазначили, що продовжують активно працювати над недопущенням обходу санкцій. Для цього відомство проводить роз'яснювальну роботу з представниками бізнесу, обмінюється інформацією з японськими та іноземними державними органами, а також посилює контроль за експортними операціями.
Заява японської сторони пролунала після появи інформації про те, що Москва розглядала можливість закупівлі партії авіаційного пального японського походження через міжнародних трейдерів. Такий варіант мав стати одним із способів компенсувати дефіцит пального, який дедалі сильніше відчувається в Росії.
Причиною нестачі пального, за даними аналітиків, стали систематичні удари України по російській енергетичній інфраструктурі. Пошкодження нафтопереробних підприємств і логістичних об'єктів призвели до скорочення виробництва окремих видів пального та порушення системи постачання всередині країни.
Експерти називають нинішню паливну кризу в Росії найбільшою від початку повномасштабної війни проти України. Станом на кінець червня дефіцит бензину та дизельного пального, за оцінками аналітиків, охопив майже 80 російських регіонів.
У низці областей, насамперед у центральній та південній частинах країни, місцева влада вже була змушена запровадити офіційні обмеження на продаж пального. У деяких регіонах встановлювали ліміти на обсяги відпуску бензину та дизеля, щоб уникнути повного виснаження запасів.
У відповідь на поглиблення паливної кризи Росія почала шукати альтернативні джерела постачання. Одним із таких напрямів стала Індія. За інформацією джерел, морем до Росії вже відправили щонайменше 60 тисяч тонн бензину.
Втім, навіть такі поставки поки що не здатні повністю компенсувати внутрішній дефіцит. Великі відстані, логістичні витрати та санкційні обмеження значно ускладнюють імпорт нафтопродуктів, особливо тих, що мають стратегічне значення для авіації та військової техніки.
Рішення Японії свідчить про намір країн G7 і надалі посилювати контроль за виконанням санкцій. Останніми роками дедалі більше уваги приділяється саме боротьбі зі схемами обходу обмежень через посередників, адже саме такі механізми часто використовуються для постачання товарів подвійного призначення або стратегічної продукції.
Заборона на експорт авіаційного пального навіть через треті країни демонструє прагнення Токіо мінімізувати будь-які можливості для обходу санкційного режиму. Це також є сигналом для міжнародних трейдерів і транспортних компаній про те, що спроби організувати непрямі поставки можуть призвести до юридичних наслідків.
На тлі поглиблення паливної кризи Росії подібні рішення міжнародних партнерів можуть ще більше ускладнити забезпечення окремих секторів економіки необхідними енергетичними ресурсами та обмежити можливості для швидкого відновлення стабільних поставок.
