Ще два десятиліття тому світова академічна ієрархія здавалася стабільною. Американські університети, передусім Гарвардський університет (Harvard University), беззастережно домінували у глобальних рейтингах наукової продуктивності. Сім університетів США входили до топ-10 за кількістю й впливовістю публікацій, а Китай лише починав будувати власну дослідницьку екосистему.
Сьогодні ця картина кардинально змінюється. Згідно з останніми даними Leiden Rankings — рейтингу, що оцінює університети за обсягом і цитованістю наукових публікацій, — Zhejiang University вийшов на перше місце у світі, відсунувши Гарвард на третю позицію. І це не випадковість, а результат багаторічної системної політики Пекіна.
Для американської академічної спільноти падіння Гарварду виглядає тривожним символом. Хоча сам університет виробляє більше досліджень, ніж двадцять років тому, його глобальна частка зменшується через стрімке зростання інших гравців. За підрахунками Дейком, ключова проблема не у «деградації» США, а в тому, що Китай розширює наукове виробництво значно швидше, змінюючи баланс сил.
Leiden Rankings базується на даних Web of Science — однієї з найавторитетніших баз наукових публікацій. За цим підходом вісім із десяти найпродуктивніших університетів світу нині є китайськими. Для порівняння: на початку 2000-х лише один китайський виш входив до топ-25. Така динаміка свідчить не лише про кількісне зростання, а й про інституційне дозрівання науки в КНР.
Американські університети — Stanford University, Johns Hopkins University, Мічиганський університет чи UCLA — також нарощують обсяги досліджень. Проте темпи Китаю значно вищі. У результаті США поступово втрачають монополію на «виробництво знань», яка була їхньою стратегічною перевагою з другої половини ХХ століття.
Гарвард залишається на вершині деяких інших світових рейтингів, але його керівництво попереджає, що скорочення федерального фінансування загрожує результатам його досліджень — Софі Парк
Китайський ривок має чітке державне підґрунтя. За останні двадцять років КНР інвестувала десятки мільярдів доларів у вищу освіту та науку, створивши потужні дослідницькі кластери. Tsinghua University і Peking University перетворилися на глобальні центри у сфері інженерії, фізики, хімії та комп’ютерних наук.
Важливо й те, що китайські дослідники дедалі активніше публікуються англійською мовою в міжнародних журналах, підвищуючи видимість і цитованість своїх робіт. Це свідомий зсув від внутрішнього академічного обігу до глобальної наукової арени. Саме цей фактор значною мірою пояснює, чому Китай так швидко «стрибнув» у рейтингах.
Паралельно у США формується менш сприятливий фон. Скорочення федерального фінансування науки, запроваджене адміністрацією Donald Trump, уже зараз створює ризики для дослідницьких університетів. Обмеження грантів, тиск на теми досліджень і жорсткіша імміграційна політика знижують привабливість США для міжнародних науковців.
Статистика міжнародної мобільності лише підсилює цей сигнал: кількість іноземних студентів і дослідників, які приїхали до США у 2025 році, скоротилася майже на п’яту частину. Для університетів, які десятиліттями живилися глобальним потоком талантів, це стратегічний виклик, наслідки якого стануть відчутними з часовим лагом у кілька років.
На цьому тлі Китай, навпаки, відкриває двері. Пекін запровадив спеціальні візи для випускників топових університетів у STEM-сферах, активно залучає іноземних професорів і створює умови для спільних лабораторій. Президент Xi Jinping прямо пов’язує наукову першість із геополітичною вагою держави, називаючи науку ключовим полем суперництва наддержав.
Варто зауважити, що не всі рейтинги фіксують однакову картину. У системах, де враховують репутацію, якість викладання чи кількість Нобелівських лауреатів, американські виші поки що зберігають перевагу. Проте саме рейтинги, засновані на науковому виході, дедалі частіше стають орієнтиром для урядів, інвесторів і транснаціональних корпорацій.
Британська організація цього року поставила Пекінський університет у Пекіні на 13 місце у світі — Андреа Верделлі
Зміни вже помітні й у Європі та Азії. Британські університети утримують сильні позиції, Південна Корея та Гонконг стрімко просуваються вгору, тоді як частина відомих американських закладів — Duke, Emory чи Notre Dame — поступово спускаються у списках. Це не обвал, але чіткий тренд повільної ерозії.
Критики застерігають від надмірного абсолютизування рейтингів. Вони не вимірюють якість викладання або гуманітарну місію університетів. Проте, як наголошують експерти, рейтинги мають сигнальну функцію: вони впливають на вибір студентів, кар’єри науковців і розподіл ресурсів. У цьому сенсі символічна першість має реальні наслідки.
Історія знає приклади, коли занепад університетів передував ослабленню держав. Руйнування німецької академічної системи у 1930-х роках стало одним із чинників втрати інтелектуального лідерства. Сучасний зсув на користь Китаю не є прямою аналогією, але він нагадує: наукова перевага не гарантована назавжди.
Для США виклик полягає не лише у фінансуванні, а й у стратегічному баченні. Чи залишиться університет простором вільного пошуку, відкритим для світу, чи перетвориться на заручника внутрішніх політичних війн — від цього залежить, чи зможе Америка зберегти роль одного з центрів глобальної науки.
Для Китаю ж нинішній успіх — це шанс, але й відповідальність. Масове зростання кількості публікацій ще не завжди означає проривні відкриття. Наступним тестом стане здатність перетворювати науковий обсяг на інновації світового рівня, які змінюють економіку та суспільство.
Світова університетська карта вже перекроюється. І хоча Гарвард та інші флагмани США ще тримаються на вершині, сам факт, що першість більше не є «за замовчуванням американською», свідчить: у глобальній науці почалася нова епоха конкуренції, де ставки виходять далеко за межі кампусів і рейтингів.
