Неділя, 22 лютого 2026 року, почалася для багатьох міст із тривоги й вибухів. Росія завдала комбінований ракетний удар, піднявши в небо дрони-камікадзе та застосувавши різні типи ракет, знову «прицільно» в цивільну тканину країни.
За даними української сторони, вночі було запущено майже 300 ударних БпЛА та близько 50 ракет. Повітряні сили повідомляли про збиття й «нейтралізацію» значної частини цілей, але частина ударів дісталася об’єктів на землі.
Географія атаки — широка: Київ і Київська область, а також низка регіонів від півдня до центру. Президент повідомив про загиблого у Фастівському районі та поранених, серед яких є дитина; паралельно рятувальники фіксували пошкодження житла.
За попереднім аналізом редакції «Дейком», вибір часу не випадковий: удар стався за два дні до четвертої річниці повномасштабного вторгнення, коли символічні дати підсилюють психологічний ефект. Кремль прагне показати «контроль» через темряву й холод, а не через переговори.
Ключова мішень цієї ночі — енергетична інфраструктура: енергосистема України, що тримається на резервних схемах і швидких ремонтах. Удар по теплові електростанції та електропідстанції дає ефект доміно: просідання напруги, аварійні відключення, ризики для водо- й теплопостачання.
Логіка комбінованих атак — у перевантаженні оборони: дрони-камікадзе йдуть хвилями, змушують ППО України витрачати ресурси й відкривати позиції. Далі підключаються балістичні ракети та крилаті ракети — частина з них летить по уже «розкритих» маршрутах і цілях.
Окремий сигнал — удари по залізнична інфраструктура: це не лише про логістику фронту, а й про пасажирські перевезення та евакуаційні маршрути. Коли паралельно лягає електрика й «просідає» залізниця, суспільство отримує подвійний шок — побутовий і транспортний.
Київська область цього разу знову стала «порогом» столичної безпеки: руйнування приватних будинків, робота рятувальників, травмовані люди. Саме тут найкраще видно різницю між статистикою перехоплень і реальністю уламків на подвір’ях та в кімнатах.
На півдні, зокрема в Одеська область, атаки по енергетиці б’ють по регіону, який тримає портову економіку й гуманітарні коридори. Навіть локальні пожежі на енергооб’єктах мають непропорційні наслідки: зупинка насосів, складів, частини міського сервісу.
У короткій перспективі вирішальним стає темп «ремонт — захист — резерв». Українська практика останніх років — це мобільні бригади, швидкі схеми перемикання та накопичення критичних запчастин; але кожна нова хвиля ударів з’їдає цей запас міцності.
Окремий контур — політичний. Зеленський прямо протиставив «удари» і «дипломатію», наголосивши: за тиждень Росія застосувала понад 1 300 БпЛА, більш ніж 1 400 керованих авіабомб і 96 ракет різних типів — тобто ставка робиться на ескалацію.
Це накладається на застій у треку мирні переговори. Після раунду контактів у Женеві 17–18 лютого прориву не стало: сторони залишаються на протилежних позиціях щодо територій і гарантій безпеки, а війна «підсвічує» дипломатію вибухами.
У такій картині санкції проти Росії знову повертаються як інструмент, що має підкріплювати політичні заяви реальним дефіцитом ресурсів. Показово, що глава МЗС Андрій Сибіга ще перед женевськими переговорами публічно закликав посилювати тиск після масованих атак.
Водночас санкційна логіка працює повільніше, ніж «шахедна» логіка: обмеження треба погоджувати, адмініструвати, закривати лазівки. Тому на практиці «пара» до санкцій — це підсилення ППО України: боєприпаси до систем, більше перехоплювачів, краща інтеграція радарів і РЕБ.
Енергетичний урок тут простий: централізована генерація — вразлива, а розподілена — живуча. Чим більше в міст і громад буде локальних джерел (газові когенерації, малі ТЕЦ, сонячні з накопичувачами), тим складніше «вимкнути» регіон одним-двома влучаннями.
Так само важлива фізична «броня» енерговузлів: укриття для трансформаторів, дублювання підстанцій, запасні автотрансформатори, швидкі модульні рішення. Це не панацея від балістики, але знижує шанс каскадних аварій і прискорює відновлення енергосистеми.
Наративна сторона цієї війни — у конкретних дворах. Рятувальники діставали людей з-під завалів у передмісті Києва, а в окремих громадах мороз і темрява стали не метафорою, а побутом — із зарядками від павербанків і пошуком тепла.
Стратегічно Кремль намагається «синхронізувати» удари з міжнародним календарем: переговори, річниці, саміти. Аналітики вже відзначали, що РФ в останні місяці використовує великі пакети ударів до і після переговорних подій — як спосіб тиску й сигналів зовнішнім гравцям.
Що далі? З високою ймовірністю — продовження хвиль комбінованих атак по електропідстанції та вузлах передачі, бо це дає максимальний ефект при відносно «дешевших» дронах. Українська відповідь, як і раніше, лежить у трьох площинах: ППО, стійкість енергетики, міжнародний тиск.
Парадокс у тому, що енергетична війна не закінчується «збитими цілями» — вона закінчується тоді, коли суспільство має світло попри обстріли. І саме це, а не гучні заяви, визначить, чи зможе Росія перетворити зиму на інструмент шантажу — чи знову натрапить на українську здатність відновлюватися.
