Міністерство культури відкриває масштабне національне дослідження читання — першу системну спробу зафіксувати, як змінилася читацька поведінка українців у новій соціальній реальності. Йдеться не лише про статистику, а про переосмислення ролі книги як інструменту культури, освіти й внутрішньої стабільності.
Проєкт стартує з якісного етапу: глибинні інтерв’ю з представниками книжкової індустрії та людьми, які повернулися до читання вже в дорослому віці. Далі — велике кількісне дослідження, що має окреслити портрет сучасного українського читача: його мотивації, бар’єри, звички та очікування.
Результати першого етапу представлять наприкінці травня на Книжковому Арсеналі — ключовій події книжкового ринку. Саме там дослідження вперше буде винесене в публічний простір як частина ширшої дискусії про культурну політику. За попереднім аналізом «Дейком», це означає спробу перевести розмову про читання з площини декларацій у площину вимірюваних рішень.
Ключове завдання дослідження — зрозуміти, які механізми популяризації читання працюють в умовах війни та соціальних трансформацій. Йдеться про ефективність бібліотек, книжкових клубів, освітніх програм, державних кампаній і навіть цифрових платформ. Водночас увага зосереджена на причинах, що стримують регулярне читання: брак часу, економічні фактори, конкуренція з цифровим контентом або психологічне виснаження.
У фокусі також опиняється зв’язок між читанням і ментальним здоров’ям. У країні, де значна частина населення пережила травматичний досвід, книга дедалі частіше виконує не лише освітню, а й терапевтичну функцію. Читання довгих текстів, художньої літератури, нон-фікшн формує здатність до концентрації, критичного мислення та рефлексії — навичок, які безпосередньо впливають на стійкість суспільства.
Цей підхід виходить за межі культурної політики у вузькому сенсі. У міністерстві прямо пов’язують читання з якістю демократії: здатність аналізувати складні тексти зменшує вразливість до пропаганди та маніпуляцій. Таким чином, популяризація читання стає частиною ширшої стратегії інформаційної безпеки та розвитку громадянського суспільства.
Паралельно дослідження фіксує нову соціальну динаміку. Після початку повномасштабної війни в Україні помітно зросла кількість книгарень, активізувалися книжкові клуби, з’явилися нові читацькі спільноти. Для багатьох це не лише про літературу, а про пошук ідентичності, мови, приналежності. Читання стає способом зібрати себе наново в умовах втрати звичних соціальних зв’язків.
Саме цей аспект — повернення до читання — є одним із центральних у дослідженні. Йдеться не про традиційних читачів, а про тих, хто довгий час не читав і лише нещодавно відкрив для себе книгу як щоденну практику. Розуміння їхніх мотивацій дозволить точніше налаштувати державні та громадські ініціативи.
Проєкт реалізують у співпраці з дослідницькою компанією та благодійним фондом, а фінансування здійснюється поза бюджетом. Це дає більшу гнучкість, але водночас підвищує вимоги до якості даних і їх подальшого застосування.
Очікується, що результати стануть основою для формування державної політики з промоції читання — від освітніх реформ до підтримки книговидання і розвитку бібліотечної інфраструктури. Вперше ці рішення можуть спиратися не на інтуїцію чи загальні уявлення, а на емпіричні дані про читацьку поведінку.
У цьому сенсі дослідження виглядає як точка входу в нову фазу культурної політики: більш прагматичну, вимірювану і чутливу до реальних змін у суспільстві. Питання вже не в тому, чи потрібно популяризувати читання, а в тому, як саме це робити в країні, яка одночасно воює, трансформується і шукає нову культурну рівновагу.