Росія активно намагається використати технологічний потенціал Індії для створення альтернативної моделі цифрового розвитку, здатної протидіяти домінуванню Заходу і посилити її переговорну позицію проти Китаю. Показовим є те, що кампанію координує колишній російський шпигун, який роками працював під глибоким прикриттям у США. Цей процес уже перетворюється на одну з ключових технологічних стратегій Кремля у глобальному протистоянні.
За документами, які отримала європейська розвідка, російська сторона пропонує Індії технологічні трансфери у сфері кібербезпеки, криптографії та оборонних систем, зокрема виробництво винищувача Су-57. Однак паралельно Кремль намагається закріпитися у сегментах індійського ІТ, куди Росія просуває власні програмні продукти, включно з операційними системами та захищеними платформами. Таким чином Москва прагне здобути вплив у національних системах Індії.
Центральну роль у стратегічному зближенні виконує Андрій Безруков, відомий на Заході як Дональд Хітфілд, що став прототипом для серіалу «Американці». Сьогодні він очолює асоціацію експорту технологічного суверенітету та активно взаємодіє з колишніми співробітниками російських спецслужб. Саме вони формують основні пропозиції щодо експорту програмного забезпечення та кіберрішень у країни BRICS.
Виступи Безрукова підтверджують намір Москви створити «єдиний технологічний простір» серед країн, які віддаляються від Заходу. На думку самого Безрукова, лише технологічний суверенітет може захистити держави від «зовнішнього диктату». Це ідеологія, що поєднує геополітичні амбіції Кремля з технологічною експансією, яка тепер просувається через Індію як ключового партнера у регіоні Південної Азії.
Водночас у західних країнах зростає занепокоєння, що російські технологічні ініціативи приховують потенційні загрози кіберінфраструктурі. У документах згадуються проекти, які дозволили б Росії отримати контроль над частиною індійських кіберсистем і навіть можливість віддалено блокувати технології у разі порушення політичних домовленостей. Саме тому експерти з безпеки говорять про «цифровий шантаж», здатний створити залежність від Москви.
Не менш тривожним є формат взаємодії з російськими компаніями, які вже перебувають під санкціями США. Використання процесора «Ельбрус» та операційної системи BasAlt для державних установ може відкрити доступ до критичної інфраструктури Індії. При цьому створення спільних виробничих майданчиків на території країни лише поглиблює ризики кіберпроникнення.
На користь Росії працює давня оборонна співпраця з Індією, що розпочалася ще за радянських часів. Сьогодні Кремль використовує історичні зв’язки, щоб компенсувати санкційний тиск і втрату ринків у Європі. Для Москви Індія — це доступ до ринку технологій, можливість обходити обмеження і формувати важелі впливу на рішення Делі у питаннях геополітики.
Успіх російського проникнення став можливим завдяки тому, що індійська влада прагне зберігати стратегічну автономію між західними державами та блоком BRICS, де Москва пропонує не лише економічне, а й технологічне партнерство. Проте приватні розмови російських переговорників демонструють інший намір — створення залежності Індії від російських розробок, підсилення позицій Москви у змаганні з Китаєм та Західом.
Окрему увагу росіяни приділяють квантовим технологіям та криптографії — сферам, де відбувається формування так званого «нового цифрового суверенітету». Це дає Кремлю шанс впливати на безпеку не лише державних систем, а й приватного сектору. Якщо такі системи будуть використані у сфері оборони чи урядових комунікацій, ризик кіберконтролю стане реальним.
Аналітики попереджають, що зближення Москви та Делі має стратегічні наслідки для Заходу. Кремль прагне створити технологічну альтернативу, яка зможе конкурувати із США і Європою, а також використати BRICS як політичний інструмент протидії демократичним країнам. Як зазначають експерти, Росія не приховує наміру використовувати технології як інструмент впливу там, де військові можливості обмежені.
Візит Володимира Путіна до Нью-Делі супроводжувався низкою угод, що включають спільне виробництво компонентів для оборонної техніки, а також проекти у сфері захисту критичної інфраструктури. Формально домовленості стосуються «науково-технологічного партнерства», але фактично вони підтримують технологічний доступ Кремля до ключових секторів економіки Індії.
Незважаючи на заперечення Безрукова щодо співпраці зі спецслужбами, його публічні виступи і стратегічні ініціативи підтверджують зворотне. Він просуває концепцію технологічної незалежності від Заходу, однак фактично формує систему, де російський вплив на країни Глобального Півдня може стати довгостроковою реальністю. Саме тут Москва бачить простір для реваншу після міжнародної ізоляції.
У підсумку російські плани в Індії не лише відображають прагнення компенсувати втрату західних ринків, а й становлять ризик глибокого проникнення у кіберсистеми партнерів. Якщо Москва отримає такий доступ, це стане новим етапом технологічної експансії, що вплине на баланс сил у міжнародному порядку. Ставка Кремля на контроль, а не партнерство, перетворює Індію на важливий елемент глобальної цифрової боротьби.
