Наприкінці війни нацистська Німеччина створила крилату ракету V-1, відому як «літаюча бомба». Саме вона тероризувала Лондон та Антверпен, ставши символом технологічної одержимості Рейху. Після капітуляції понад 1,6 мільйона тонн німецьких боєприпасів було скинуто у Балтійське та Північне моря.
Вісімдесят років потому ці смертельні уламки стали осередками життя. Дослідники з GEOMAR Helmholtz Centre у Кілі зафіксували, що на корпусах занурених ракет розвинулись цілі екосистеми. На поверхні боєприпасів оселилися морські зірки, анемони, черви-поліхети, камбали та краби.
«Це неймовірно. Минуло три покоління, а людство досі має справу з наслідками війни. Проте природа виявилася гнучкішою за нас», — каже морський біолог Єнс Грайнерт, співавтор дослідження. Його команда за допомогою дистанційного апарата Käpt’n Blaubär вивчала затонулі ракети на глибині близько 20 метрів у бухті Любека.
Попри токсичність вибухових речовин, живі організми активно заселяють металеві корпуси. Вчені нарахували понад 43 тисячі організмів на квадратний метр, що майже у шість разів перевищує щільність життя на звичайному морському дні.
Деякі боєприпаси збереглися майже неушкодженими, інші — роз’їдені часом і морською водою, через що небезпечні сполуки потрапляють у воду. Дослідники попереджають, що ТНТ і продукти його розкладу є канцерогенними та мутагенними — тобто здатні викликати рак і змінювати ДНК.
Втім, морські мешканці, здається, не реагують на небезпеку. Їх приваблює заборона рибальства поблизу зон затоплення — тут безпечніше, немає хижаків і човнів. «Фауна просто зрозуміла: це місце захищене», — зазначає Грайнерт.
Вчені порівнюють явище із життям у зоні Чорнобиля чи на демілітаризованій лінії Кореї — там, де люди відступили, природа взяла своє. Але екологи застерігають: хімічна небезпека лише накопичується, і наслідки можуть виявитися руйнівними.
Професор Яцек Белдовський з Польської академії наук наголошує, що системного моніторингу таких місць немає. «Механізми небезпеки існують, і ми не знаємо, як ситуація розвиватиметься. Сьогодні все виглядає стабільно, але що буде за десять років — невідомо», — каже він.
Європейські уряди обговорюють програму підйому та утилізації боєприпасів. Але тепер перед ними дилема: знищивши токсичні уламки війни, можна зруйнувати унікальні мікроекосистеми, які виникли довкола них.
«Це двосічний меч, — визнає Белдовський. — Боєприпаси забруднюють воду, але водночас створюють штучні рифи, де зростає біорізноманіття. Людству знову доведеться шукати баланс між природою і власною спадщиною війни».
