Уранці 22 січня 2026 року оголошення номінантів перетворилося на окремий спектакль: індустрія вдивлялася не лише в імена, а в те, як змінюється смак Академії кіномистецтв і наук. Номінації «Оскара»-2026 виявилися гучнішими за очікування.
Цьогорічний список не виглядає «компромісним». У ньому багато енергії змагання, де поруч стають жанрові експерименти, авторські драми й історичні полотна. Відчувається, що сезон нагород знову навчився сперечатися — і не ховати суперечки за етикетом.
Найпростішу інтригу сформулювали цифри: рекорд за кількістю номінацій і щільна група переслідувачів. Це означає довгу кампанію до березня — із хвилями симпатій, «прольотами» та несподіваними поворотами, які любить Голлівуд.
Після третього абзацу варто зафіксувати контекст: у матеріалі «Оскар 2026 на порозі…» редакція «Дейком» наголошувала, що цьогорічна гонитва — не тільки про статуетки, а й про увагу глядача та нові правила індустрії.
Головним маркером стала стрічка «Sinners» Раяна Куглера: вона зібрала рекордні 16 згадок у номінаціях. Сам факт рекорду важить більше, ніж будь-який слоган, бо він показує: Академія готова голосувати «за велике» навіть у суперечливих жанрах.
У парі з нею йде «One Battle After Another», що має 13 номінацій і тримає в напрузі головні категорії. Для Пола Томаса Андерсона це не просто черговий успіх, а шанс перетворити авторську репутацію на «великий консенсус» — те, що часто вирішує долю найкращого фільму.
Показово, що обидві історії — про Америку, але різними мовами. Одна працює на міфологію й темні алегорії, інша — на людську психологію й моральні компроміси. Академія ніби каже: ми не обираємо «єдину правильну» інтонацію, ми обираємо масштаб розмови.
Джессі Баклі, у центрі, отримала номінацію за роль у фільмі «Гамнет» — Агата Гжибовська
Далі проступає ще одна тенденція: жанрове кіно більше не проситься «за окремим столиком». Воно заходить у центр залу з упевненістю, що може конкурувати за найкращої режисури, за монтаж і за акторські номінації так само законно, як камерна драма.
Ці номінації — також про нову архітектуру голосування, де важить не лише «що сказано», а й «як зроблено». Багато фільмів вирізняються ремісничими категоріями — від звуку до візуальних ефектів, і це підкреслює: технічна майстерність стала частиною престижу, а не додатком.
Окремий сюжет — поява нової нагороди за кастинг. Вона, з одного боку, узаконює невидиму працю людей, які збирають хімію ансамблю. З іншого — змінює стратегії студій: тепер «правильний» акторський склад стає ще й формальним аргументом у боротьбі за статуетку.
Саме тут цікаво дивитися на «Sentimental Value», яка отримала сильний пакет в акторських категоріях і вийшла за межі «нішевої Європи». Коли в одному фільмі номінують одразу кількох ключових виконавців, це часто означає, що Академія голосує за тон і ансамбль, а не лише за «зірку».
У категорії міжнародного фільму також видно розворот до ширшої мапи — без поблажок і без екзотизації. Стрічки з різних країн виглядають не «додатком до вечора», а повноправною частиною конкуренції, що тисне на голлівудську самовпевненість із найкращого боку.
Важлива й акторська інтрига. Коли в одному році сходяться настільки різні стилі гри — від підкреслено кінематографічних ролей до майже документальної стриманості — вибір Академії стає вибором епохи: що ми хочемо назвати «величчю» у 2026-му.
Номінації часто працюють як лакмус: вони показують, кого індустрія вважає «власним майбутнім». У таких роках уважно придивляються до молодших претендентів і до того, чи готова Академія нагороджувати не тільки за «стаж», а й за момент, коли талант стає культурною подією.
Паралельно завжди існує зона «сюрпризів і прольотів». Саме вона створює нерв сезону нагород: фільми, які здавалося б, мали пройти «за інерцією», раптом губляться, а непомітні претенденти виринають завдяки сильному фінальному ривку кампанії.
Цього разу ключова напруга — між рекордом і відчуттям міри. «Sinners» може виграти багато, але історія «Оскара» знає випадки, коли максимальна кількість номінацій не гарантувала домінування у вечір нагородження. Рекорд — це про старт, а не про фініш.
Ще один шар — конкуренція між «великим» і «точним». Часто найкращого фільму беруть ті, хто зміг об’єднати емоцію та ремесло: коли сильна історія підкріплена структурою, монтажем, музикою і відчуттям цілісності, а не набором ефектних сцен.
Тут показовим стає розклад у режисурі: різні автори, різні традиції, різні темпи. Для глядача це ніби подарунок, але для Академії — складна математика. Голосування в таких умовах більше схоже на коаліції, ніж на «одностайне рішення».
Чому це важливо ширше за кіно? Бо «Оскар» залишається найбільшим маркетинговим двигуном індустрії. Номінація впливає на касу, на продажі прав і на те, як стрічка подорожує світом. Тому студії читають список як фінансовий прогноз так само, як якості — як мистецький.
Хав'єр Бардем (ліворуч) з Бредом Піттом у фільмі «Формула-1», який був номінований на найкращий фільм — Скотт Гарфілд/Warner Bros
Сама 98-ма церемонія «Оскара» призначена на 15 березня 2026 року, і повернення Конана О’Браєна як ведучого вже задає тон очікувань: буде іронія, але й дисципліна шоу. Для Академії важливо втримати баланс між «святом» і «серйозністю моменту».
Місце проведення теж промовисте: Dolby Theatre — це не просто зал, а символ «офіційного Голлівуду». Щороку саме там індустрія показує, яку історію про себе вона хоче розповісти світові, і кого робить обличчям цієї історії на наступні роки.
У цьому контексті нова номінаційна картина виглядає як спроба розширити «канон» без революційного шуму. Академія ніби говорить: ми не відмовляємося від традицій, але впускаємо сміливі жанри, міжнародні голоси й ансамблеві рішення як норму.
Цікаво, що на рівні тем чутно повернення до великих питань — ідентичності, пам’яті, насильства, ціни компромісу. Це звучить як реакція на світ, який живе в режимі криз. Кіно знову хоче бути не лише розвагою, а інструментом пояснення реальності.
Технічні категорії цього року теж перестали бути «другорядними». Монтаж, звук, операторська робота, дизайн — усе це зливається в одну тенденцію: глядач очікує враження, а не просто «історії». І за це нагороджують так само уважно, як за діалоги й акторські паузи.
Водночас сам список номінантів — це завжди компроміс між мистецтвом і політикою індустрії. Кампанії, бюджети, прем’єри, стратегія показів для виборців — усе це працює на результат не гірше за трейлери. «Оскар» залишається витонченою грою впливів, але грають у неї професіонали.
Тут доречне й спостереження з «Щоденна газета Дейком»: редакційна стрічка 22 січня прямо вказувала, що оголошення номінацій збіглося з увагою до нової категорії Best Casting і загальною зміною правил сезону.
Що буде далі? До березня зростатиме роль проміжних нагород і гільдій, які часто формують «коридор можливого» для фінального голосування. Але саме такі роки — з рекордами й сильними переслідувачами — найчастіше ламають прогнози, бо виборці втомлюються від «заздалегідь написаного фіналу».
Тому ключове запитання сезону звучить так: чи переможе домінант, чи коаліція. Якщо голоси розсіються між фаворитами, перемогу може забрати фільм, який здавався «другим вибором для всіх», а в підсумку став «найменш конфліктним консенсусом».
Для глядача ж це означає інше: найближчі тижні — найкращий час наздоганяти номінантів. Номінації «Оскара»-2026 вже сформували карту переглядів, де поруч існують і масштабні хіти, і тихі історії, що беруть точністю.
У підсумку цьогорічні номінанти показали: «Оскар» знову намагається бути сучасним без втрати авторитету. Рекорд «Sinners», сильний пакет «One Battle After Another» і міжнародні прориви зводяться до одного висновку: Академія шукає не «ідеальний смак», а живу, конкурентну розмову.
