В Україні запускають масштабну дослідницьку ініціативу, що має на меті переосмислення спадщини Кіри Муратової — однієї з найоригінальніших режисерок ХХ століття. Український інститут спільно з Національним центром Олександра Довженка оголосили відкритий конкурс на участь у спеціалізованій резиденції.
Проєкт орієнтований на дослідників кіно, кінокритиків, журналістів, письменників і міждисциплінарні авторські групи. Його ключове завдання — сформувати нове бачення творчості Муратової через деколоніальну оптику, що дозволяє переоцінити її місце в українському та світовому кінематографі.
У центрі резиденції — робота з архівами, фільмами та малодослідженими матеріалами режисерки. Учасники матимуть змогу працювати безпосередньо з джерелами, аналізуючи художні практики Муратової, її стилістику, авторський метод і вплив на сучасне українське кіно. За попереднім аналізом Дейком, саме архівні дослідження сьогодні стають основою нової хвилі критичного осмислення культури.
Оголошення конкурсу є симптоматичним для ширшого процесу деколонізації українського культурного простору. Протягом десятиліть творчість Муратової часто розглядалася в межах радянського або російського кіноканону, що звужувало її інтерпретацію та контекстуалізацію.
Натомість сучасні дослідники дедалі більше наголошують на українських витоках її естетики, локальному культурному середовищі Одеси та специфічному соціальному контексті, в якому формувалася її мова кіно. Саме ці аспекти резиденція прагне актуалізувати та інтегрувати у глобальний дискурс.
Організатори підкреслюють, що попри міжнародне визнання, Муратова залишається недостатньо дослідженою в українському академічному полі. Це створює парадокс: режисерка, яку цитують світові кінознавці, досі не має повного корпусу критичних текстів українською мовою.
Резиденція покликана змінити цю ситуацію шляхом підтримки незалежних дослідників і розвитку наукової думки. Важливим компонентом стане також налагодження співпраці між інституціями, архівами та приватними колекціями, де зберігається кінематографічна спадщина.
Учасники проєкту працюватимуть до грудня 2026 року. Очікується, що результатом стане підготовка рукописів — досліджень, які згодом будуть опубліковані як в Україні, так і за кордоном. Це дозволить інтегрувати український погляд на Муратову у міжнародний науковий обіг.
Окрему увагу приділено польовим дослідженням. Програма передбачає поїздки до Одеси — міста, що стало ключовим для творчості режисерки. Там учасники працюватимуть з локальними архівами та матимуть змогу спілкуватися з її колегами й сучасниками.
За потреби дослідники також зможуть відвідати Молдову, де народилася Муратова. Така географія проєкту підкреслює транснаціональний характер її біографії та дозволяє ширше осмислити культурні впливи, які сформували її авторський стиль.
Ключовим методологічним підходом стане деколоніальна перспектива. Вона передбачає критичний перегляд усталених наративів і звільнення українського кіно від імперських інтерпретацій, що домінували впродовж десятиліть.
У цьому контексті спадщина Муратової є особливо показовою. Її фільми часто виходили за межі ідеологічних рамок, демонструючи складність людської природи, абсурдність соціальних конструкцій і глибоку психологічну драматургію.
Сучасна кінокритика дедалі більше розглядає її творчість як форму опору — не прямого політичного, а естетичного. Саме ця оптика дозволяє переосмислити її внесок у розвиток авторського кіно та незалежного кінематографа.
Залучення молодих дослідників до цього процесу є стратегічно важливим. Воно створює підґрунтя для формування нової генерації українських кінознавців, здатних працювати з архівами, теорією та міжнародним контекстом.
Водночас проєкт має і дипломатичний вимір. Представлення Муратової у світовому культурному просторі як української режисерки сприяє зміцненню культурної суб’єктності України та її позицій у глобальному дискурсі.
Дедлайн подачі заявок встановлено на 26 квітня 2026 року, а результати конкурсу оголосять до 11 травня. Такий стиснений графік свідчить про високий рівень організаційної підготовки та актуальність ініціативи.
У довгостроковій перспективі резиденція може стати моделлю для інших подібних проєктів у сфері культури та мистецтва. Вона демонструє, як системна робота з архівами та дослідженням спадщини здатна змінювати національний наратив.
Таким чином, дослідницька резиденція Муратової — це не лише академічний проєкт, а й важливий крок у переосмисленні української культурної ідентичності. Вона відкриває нові горизонти для кінематографа, науки та суспільного діалогу.