Опівночі на передовій не було феєрверків і тостів — лише стіна моніторів, рації та гул генератора. Офіцер з позивним Сем не відводив погляду від відео з кількох БПЛА, що кружляли над сірою лінією. Для нього війна в Україні не знає свят і вихідних. У цій тиші кожен сигнал може означати атаку.
Його підрозділ «Da Vinci Wolves» зустрічав 2026-й у командному пункті на сході. У цей момент фронт для бійців важливіший за будь-які обіцянки політиків. Солдати говорять прямо: вони не бачать швидкого фіналу і сприймають Новий рік як чергову зміну. Без ілюзій.
Після року, коли російський наступ поступово набирав темпу, головна мета звучить приземлено — виживання військових. «Важко щось планувати», каже Сем, і ця фраза стала коротким підсумком настрою. План на 2026 — тримати лінію і не дати ворогу прорвати оборону.
Це четвертий рік повномасштабного вторгнення, і більшість на позиціях не вірить, що він останній. Вони бачать, як змінюється тактика й технології, але сенс лишається той самий: окопи, ротації, втома. Навіть під святковий відлік часу вони рахують не секунди, а дрони і боєкомплект.
Дипломатичний фон весь 2025-й смикався від надії до розчарування. мирні переговори то стартували, то зривалися, а відносини Києва й Вашингтона проходили через холодні паузи та нові зближення. На землі це відчувалося не лозунгами, а темпом підвозу і кількістю засобів ураження.
Перевірка координат на екрані — Кассандра Виноград
На початку 2025 року Дональд Трамп заявляв, що може завершити війну за добу, але фронт не підлаштовується під політичні дедлайни. Згодом прозвучали погрози скорочення підтримки, що в Україні сприймали як ризик. Для солдатів адміністрація Трампа — це не риторика, а питання стабільності постачань.
Війна тим часом стала ще більш «дроновою». дронова війна зменшила простір для маневру: будь-який рух помітніший, а помилка карається швидше. Розвідка й удари БПЛА перетворилися на щоденну рутину, що замінює колись масові штурми та класичні артпідготовки.
Російські війська, за словами бійців, частіше діють малими групами, намагаючись продавити оборону метр за метром. Україна, яка постійно відчуває нестачу людей, змушена грати від оборони й підлаштовуватися. На такій дистанції навіть повільне просування стає перевагою того, хто має більше ресурсів.
Солдати кажуть: із літа 2025-го просування ворога відчутно прискорилося, і це додало Москві впевненості в переговорах. максималістські вимоги Путіна звучать як ультиматум: поступайтеся зараз, інакше буде гірше. На полі бою це трансформується в тиск по всій лінії зі спробами розширити плацдарми.
Найболючіша точка — Донбас, де Донецька область лишається ключовою ціллю російської армії. На цьому напрямку бої роками визначають ритм війни. Вимога віддати території, які ще контролює Україна, для військових виглядає неприйнятною, бо вона обнуляє сенс втрат і оборони.
Окрема увага — Покровськ, куди, за оцінками на місцях, намагалися просунутися російські сили. Україна перекидає підкріплення, щоб втримати місто й сусідні населені пункти. Але така концентрація сил відкриває ворогу можливості на інших відтинках, де оборона стає тоншою.
Саме так, кажуть військові, тиск зріс не лише на сході. Запорізький напрямок став місцем, де противник шукає швидші рішення й обходи. Паралельно дедалі більше тривоги викликає Дніпровський напрямок, де ворог намагається нарощувати присутність і перевіряє українські рубежі на міцність.
Дяк, який вже провів п'ять днів Нового року в армії, сказав, що цьогорічний не відчувався як свято, оскільки війна затягнулася — Кассандра Виноград
Боєць із 68-ї єгерської бригади з позивним Дяк говорить, що Новий рік не відчувається святом — це просто «кінець місяця». Він порівнює карти: обіцяли зосередитися на Донбасі, але кілометри з’являються і в глибших районах. Такі спостереження підживлюють відчуття затяжної війни.
Дяк не вірить у швидкі домовленості й припускає, що бойові дії триватимуть щонайменше ще два роки. Якщо хтось і може пришвидшити фінал, то лише через реальні рішення, а не декларації. У цих словах звучить скепсис до будь-яких дат, які не підкріплені гарантіями безпеки та ресурсами.
Трамп спершу ставив дедлайни — спочатку до Дня подяки, потім до Різдва, але рамки розмивалися. Після свят він уже уникав конкретних термінів, виступаючи поруч із президентом України. Для фронту це означає одне: невизначеність триває, а часові «вікна» не збігаються з бойовою реальністю.
У бійців є відчуття, що Кремль не демонструє готовності зупинитися. Навпаки, звучать сигнали про жорсткішу позицію, і це підсилює напругу на лінії зіткнення. Коли максималістські вимоги Путіна не змінюються, будь-які переговори виглядають як торг під тиском, а не пошук компромісу.
Пілот дрона з позивним Шанхай називає територіальні поступки «неваріантом». Для нього позиція Зеленського та більшості підрозділів проста: жодних «обмінів» землею за примарний мир. Він говорить про повну перемогу й повернення окупованих районів, бо інакше війна лише відкладеться до наступної хвилі.
Його побратим Бодя додає чорного гумору: якщо ворог запускає «феєрверки» у вигляді обстрілів, українці відповідають своїми. Такі жарти — спосіб втримати психіку, коли страх стає фоном. Але за словами військових, напередодні Нового року активність противника справді зросла.
31-річний Сергій Філімонов, командир 108-го батальйону «Вовки Да Вінчі», подає безалкогольне шампанське під час святкування Нового року в командному центрі батальйону — Кассандра Виноград
Двоє інших, Прайс і Чернігів, поверталися з ротації майже в той самий час. Один мріяв про душ і бритву, інший — про просту їжу, навіть про KFC. Побутові бажання звучать як індикатор виснаження: після зміни на нулі людині потрібні базові речі, а не святкові промови.
Вони описують рутину без романтики: розвіддрони, удари, підвіз боєприпасів і евакуація. Усе це працює в циклі, де кожна пауза може бути використана ворогом. На такому фронті програє той, хто дає собі розслабитися, тому навіть у святкову ніч контроль не зупинявся ні на хвилину.
За оцінками української розвідки, Росія може ставити за мету на 2026 рік захоплення всієї Донецька область та тиск на півдні. Окремо називають і Запорізький напрямок, де ворог шукає успіху. Для підрозділів це означає підготовку до довгого утримання позицій і зміцнення оборонних вузлів.
У командному пункті Сема робота йшла хвилями: удар, ще удар, скид постачання, знов удар. Це темп сучасної війни, де час вимірюється не годинами, а «вікнами» для атаки й польотів. Зміни по 12 годин змушують жити у режимі моніторів, шуму генератора і коротких команд.
Коли частина бійців на хвилину звільнила стіл від зброї та ноутбуків, з’явилася імпровізована вечеря. Риба, ковбаса, сир, капуста, кілька українських страв і безалкогольне «шампанське» — символ нормальності в ненормальних умовах. Але навіть тоді поруч лишалися рації й батареї дронів.
Командир батальйону Сергій Філімонов визнає: «ми всі втомилися». Він намагався додати настрою, хоча розумів, що це не замінить родину. У його словах — головний парадокс фронту: тримаєшся на дисципліні та надії, але кожен день забирає сили швидше, ніж їх відновлює.
Деякі члени батальйону налаштувалися на новорічне звернення Президента України Володимира Зеленського — Кассандра Виноград
Водночас Філімонов наголошує: Росія не досягла ключових цілей року, зокрема не взяла низку важливих міст. Це дає віру, що оборона працює, навіть якщо карта рухається повільно. На війні такий «мінус-прогрес» ворога — теж результат, який купується кров’ю і безсонними ночами.
Його особистий вимір війни звучить ще жорсткіше: двоє дітей ростуть без батька, і він мріє завершити війну до того, як син подорослішає. Таких історій на фронті тисячі, і вони формують головний суспільний запит. Це не абстракція, а ціна, яку платить країна щодня.
Перед опівніччю частина бійців увімкнула звернення президента, але біля екранів із дрономоніторингом залишилися чергові. Вони не можуть дозволити собі «дивитися й вірити», бо відповідальність інша. Для них позиція Зеленського важлива, та реальність визначають координати, вітер і запас акумуляторів.
Північ прийшла без пафосу: тост із колою й безалкогольним напоєм, короткі «з Новим роком» у радіоефірі та одне головне побажання — триматися. У цій простоті ховається весь сенс року, який стартує. Коли війна в Україні триває, святкування стає функцією виживання.
Для України 2026-й виглядає як рік витривалості: утримати фронт, зірвати російський наступ, зберегти людей і не втратити підтримку партнерів. Тут ключова роль — військова допомога США, що впливає на боєприпаси, ППО та техніку. Без цього переговори слабшають.
Попереду — складні рішення і для політиків, і для військових: як поєднати оборону з ротаціями, як модернізувати дронову війну, як закривати прориви в Донбасі. Але на нулі все звучить простіше: не здати Донецька область, не відкрити Запорізький напрямок і втримати Дніпровський напрямок.
