Телефонна розмова між Трампом та Сі стала не просто дипломатичним жестом — вона відновила найбільшу точку напруження між США та Китаєм: статус Тайваню. Сі Цзіньпін використав дипломатичний конфлікт між Китаєм і Японією як аргумент для просування китайського бачення суверенітету над Тайванем, вбудовуючи його в рамку післявоєнного міжнародного порядку.
Трамп у своїй офіційній заяві оминути Тайвань, наголошуючи на прогресі в торгових переговорах і називаючи відносини з Китаєм «надзвичайно сильними». Але пізніше він обговорив зміст розмови із прем’єр-міністром Японії Санае Такаїчі, що свідчить про бажання балансувати між союзом із Токіо та діалогом із Пекіном.
Сі застосовує м’який тиск, граючи на історичних алюзіях: спільній боротьбі проти фашизму і японського мілітаризму. Це дозволяє Китаю маркувати свої претензії як «історично справедливі». Для внутрішньої аудиторії це демонструє жорстку позицію КНР, а для міжнародної — посилює аргумент, що суверенітет недоторканний.
Трамп погодився на візит до Пекіна у квітні, що створює контекст для можливих поступок з боку США. Прозвучали сигнали про готовність пом’якшити обмеження на продаж AI-чипів Nvidia до Китаю, а це свідчить про взаємозалежність технологічних ринків і зв’язок економіки та геополітики в регіоні.
Китай задіяв важелі впливу через рідкоземельні метали — ключову сировину для напівпровідників та оборонки. Сі вже змушував США поступатися, послабивши тарифи й обмеження, а тепер може знову використати це як засіб дипломатичного шантажу, будуючи позицію рівного у переговорах.
Японія стала мішенню китайського тиску після заяв Такаїчі про можливу участь японських військ у тайванському конфлікті. Китай відповів економічними санкціями, інформаційними кампаніями і дипломатичними операціями на рівні ООН, прагнучи змусити союзників США визначитися у конфлікті.
Тайвань перебуває в ситуації невизначеності. Президент Лай Чін-де наполягає на транзитному візиті через США, але Трамп вже одного разу це заборонив. Повторна відмова стане сигналом, що Вашингтон готовий обмежити демонстративну підтримку Тайваню, заради стратегічної стабільності з Китаєм.
США продовжують продавати Тайваню оборонні системи, зокрема пакет на $330 млн, однак Пекін послідовно протестує проти цих угод. Китай намагається роз’єднати США та їхніх азійських партнерів, використовуючи тактику асиметричного тиску й дипломатичного розшарування.
У адміністрації Трампа є дві лінії: прагматична бізнес-логіка президента і обмежувальний підхід кабінету, зокрема Державного секретаря Марко Рубіо. Він запевняє, що Вашингтон не змінює політику щодо Тайваню в обмін на торгові поступки. Та попри це, поведінка Білого дому свідчить про складну дипломатичну гру.
Розмова Трампа з Сі фактично встановила «стелю» для ескалації китайсько-японської напруженості, принаймні тимчасово. Пекін демонструє готовність знизити агресивність через канали США, але чекає натомість стриманості щодо підтримки Тайваню.
Тайванське питання існує не тільки як військовий конфлікт, а як символ ширшого змагання між двома моделями світового порядку: американської відкритої демократії й китайського авторитарного суверенітету. У цьому сенсі Тайвань стає полем боротьби за майбутню архітектуру міжнародних відносин.
Трамп опинився між обіцянками союзникам і прагненням дипломатичного прориву з Китаєм. Його публічні заяви часто м’якші за приватні домовленості, що створює невизначеність і вимагає від партнерів США уважного читання політичних сигналів.
До візиту Трампа в Пекін залишилося кілька місяців, і тайванське питання тільки наростатиме в інтенсивності. Будь-який новий жест Тайбея, будь-яке постачання зброї зі США, будь-яка заява Японії може стати фактором кризового зсуву.
Сьогоднішня дипломатична картина в Азійсько-Тихоокеанському регіоні нагадує рівновагу на тонкому канаті — кожен рух США, Китаю, Японії та Тайваню потребує точного розрахунку. І саме Тайвань — маленький острів — здатен визначити великі траєкторії XXI століття.
