IFMA офіційно дозволила спортсменам із Росії та Білорусі виступати на всіх міжнародних змаганнях під національною символікою. Йдеться не лише про дорослі турніри, а й про юніорські та молодіжні категорії.
Фактично федерація повністю повернула довоєнний формат участі.
Це важливий момент не лише для самого муай таю. Рішення IFMA добре показує тенденцію, яка останні два роки дедалі помітніше формується у світовому спорті: початковий політичний консенсус щодо жорсткої спортивної ізоляції Росії поступово слабшає.
Особливо в неолімпійських або менш політизованих федераціях.
Після початку повномасштабної війни міжнародний спорт став одним із найвидиміших майданчиків символічного тиску на Кремль. Російські спортсмени масово втрачали право виступати під прапором, а частина федерацій повністю усунула представників РФ і Білорусі від турнірів.
Тоді це виглядало як нова глобальна норма.
Але вже у 2024–2026 роках ситуація почала змінюватися.
Спочатку росіян почали поступово повертати у “нейтральному” статусі. Потім федерації почали відновлювати участь молодіжних команд. Тепер дедалі більше організацій повертають і національну символіку.
Муай тай став лише черговим прикладом цього процесу.
За попереднім аналізом «Дейком», світовий спорт входить у фазу “нормалізації присутності” Росії — навіть попри те, що війна проти України триває, а політичне протистояння між РФ і Заходом не зникає.
Причин тут кілька.
Перша — втома міжнародних федерацій від політичного тиску та конфліктів навколо допуску спортсменів. Багато спортивних організацій історично намагаються уникати довготривалих геополітичних обмежень, особливо якщо вони впливають на рейтинги, телевізійні права, спонсорів і масовість турнірів.
Друга причина — фінансова.
У багатьох видах спорту російські делегації залишаються великими та конкурентними. Це означає більшу кількість учасників, квитків, трансляцій і комерційного інтересу. Для федерацій, які не мають надпотужної економічної підтримки, це має значення.
Не випадково IFMA у своїй заяві наголосила саме на “посиленні конкуренції” та “єдності через спорт”.
Третя причина — зміна глобального політичного клімату.
У 2022 році існувала майже безумовна міжнародна хвиля підтримки санкційної ізоляції РФ. Але за кілька років світ увійшов у нову фазу нестабільності: Близький Схід, конкуренція США і Китаю, енергетичні кризи, внутрішні проблеми західних економік.
У такій атмосфері спортивні санкції для частини міжнародних структур уже не виглядають абсолютним пріоритетом.
Особливо показово, що повернення Росії відбувається саме у федераціях, де сильні позиції мають азійські країни або держави глобального Півдня.
Муай тай — яскравий приклад. Для багатьох азійських спортивних організацій політична ізоляція спортсменів традиційно сприймається значно стриманіше, ніж у Європі.
Саме тому IFMA пояснює своє рішення риторикою “миру”, “єдності” та “культурного обміну”.
Для України ця тенденція створює дедалі складнішу ситуацію.
Київ після 2022 року зробив спортивну ізоляцію Росії частиною ширшої міжнародної кампанії тиску. І перші роки ця стратегія працювала дуже ефективно.
Але тепер українська дипломатія дедалі частіше стикається з поступовим поверненням Росії в міжнародні спортивні структури.
Причому процес іде не різко, а повільно й фрагментовано — федерація за федерацією.
Це робить його особливо складним для політичної протидії.
Водночас рішення IFMA ще раз показує: світ спорту дедалі активніше намагається відокремити себе від великої геополітики — навіть тоді, коли сама геополітика цього не дозволяє.
І головне питання тепер полягає не в тому, чи повернеться Росія до більшості міжнародних турнірів.
А в тому, наскільки швидко міжнародні федерації остаточно повернуться до довоєнної моделі співіснування, попри триваючу війну в Україні.
