2025 рік закріпив тренд, який ще недавно здавався тимчасовим: глобальні конфлікти 2025 стали «новою нормою», де кілька війн ідуть паралельно, а політичне насильство тримається на піку роками й розповзається між регіонами, ламаячи межі.
За оцінками моніторингу дані ACLED, конфліктне насильство у світі забрало щонайменше 240 000 життів за рік. Показово, що це не один мегаконфлікт, а сукупність фронтів, повстань і кримінальних війн, які підживлюють одне одного.
Коли рівень насильства не падає після хвилі ескалації, змінюється поведінка акторів. ACLED описує середовище як менш стримане: і держави, і угруповання частіше обирають грубу силу, високі втрати й удари по тилу замість обмежених операцій.
Ця «менша стриманість» б’є по вразливих. У реальності жертви серед цивільних стають структурною частиною війни, а не «побічним ефектом». Коли обстріли житла і притулків повторюються, люди втрачають відчуття, що існують правила, і не бачать виходу.
Найсмертоноснішим конфліктом року стала війна в Україні: моніторинг ACLED оцінює понад 78 000 загиблих. Росія посилила тиск уздовж сходу та одночасно наростила удари по містах, роблячи фронт і тил єдиним полем виснаження.
У Києві похорон 28-річного українського військового, який загинув минулого місяця в результаті обстрілу безпілотника — Ніколь Танг
Окрема риса 2025-го — атаки дронів у промислових масштабах. Рої безпілотників ставали складнішими для перехоплення, били по житлових кварталах і по енергосистемі, провокуючи блекаути та холодні зими. Тактика «дешево-і-масово» змінила баланс.
Коли елементом стратегії стають удари по енергосистемі, війна виходить за межі окопів. Знеструмлення, збої води та тепла створюють безпекова криза в містах, а цивільне населення живе в режимі аварійних відключень і ризику на маршруті «дім-укриття» щодня.
У Газі, де війна в Газі стала центром гуманітарної катастрофи, 2025 показав, що навіть під припинення вогню насильство може лишатися високим. Після оголошень про перемир’я тривали удари й рейди, а коридори працювали нестабільно, тримаючи людей у страху.
ACLED називає палестинські території одним із найнебезпечніших місць для цивільних у світі. Коли майже кожна родина торкнулася війни, руйнуються навчання й медицина, а травма стає довготривалим фактором радикалізації та відтворення насильства.
Судан став третім великим вузлом насильства: громадянська війна в Судані супроводжувалася масовими злочинами. 2025-го звучали свідчення про вбивства, тортури та сексуальне насильство в районах боїв, що штовхає суспільство до тривалого розпаду.
Електричні свічки світяться на імпровізованому меморіалі перед багатоквартирним будинком, який вчора був уражений російською ракетою під час нападу Росії на Україну, у Тернополі, Україна, 20 листопада 2025 року — Томас Пітер
Палестинський хлопчик тримає книгу, сидячи серед уламків будинку після нічних ізраїльських ударів по табору біженців Нусейрат у центральній частині Гази 29 квітня — Еяб Баба/AFP/Getty Images
У таких війнах ключову роль відіграють недержавні збройні угруповання. У Судані RSF, за оцінками, спричинили найбільше вбивств цивільних серед недержавних акторів, а це означає: насильство стає мовою управління територіями та ресурсами.
Не менш показова М’янма громадянська війна, що тягнеться роками та споживає ресурси суспільства. Довгі війни не «заморожуються» — вони розповзаються, породжують біженців і підживлюють тіньові ринки зброї, рекрутингу та контрабанди, що потім живить інші конфлікти.
2025 запам’ятався і короткими, але небезпечними міждержавними спалахами. Цей конфлікт Ізраїль–Іран у червні завершився крихким перемир’ям, та сам факт прямої ескалації підвищив ризики помилок, провокацій і повторних ударів у регіоні, що тримає напругу місяцями.
Епізод Індія–Пакистан у травні нагадав, що ядерні держави можуть швидко опинитися на межі, коли внутрішня політика штовхає до жорстких кроків. В таких кейсах інцидентність стає системним ризиком, а не випадковістю, і світ отримує ще одну точку напруги.
Навіть там, де конфлікти здавалися «вичерпаними», з’являлися нові точки тертя. Сутички Таїланду і Камбоджі наприкінці року показали, як локальні суперечки оживають, коли загальний рівень напруги зростає й сторони починають тестувати межі терпимості.
Майсара Адван, ліворуч, сумує, тримаючи тіло свого 11-річного сина Каїса, який загинув у липні внаслідок авіаудару Ізраїлю по школі в Газі, що використовувалася як укриття — Абдель Карім Хана
Місцевий житель реагує біля тіла на місці російського ракетного удару на тлі нападу Росії на Україну, Суми, Україна, 13 квітня 2025 року. — Stringer
Одна з причин «нової норми» — вакуум безпеки, який виникає, коли великий гравець відступає від ролі арбітра. У матеріалах звучить теза, що слабшають правила міжнародного порядку та скорочується підтримка інституцій, здатних карати порушників.
Коли правила розмиті, з’являється відчуття безкарності. Це стимулює і «поганих акторів», і терористичні групи тестувати межі допустимого. В середовищі, де відповідь непевна, ескалація насильства стає раціональною тактикою — швидкою і демонстративною.
Друга довгострокова причина — проксі-війни, через які геополітична конкуренція переноситься в треті країни. Гроші, зброя та «дах» великих держав роблять локальні конфлікти стійкішими, а компроміс — дорожчим, бо кожна сторона торгується ще й за вплив.
Третя причина — технологічне здешевлення війни. Дрони, комерційні компоненти й відкриті дані зменшили поріг входу у насильство: навіть слабкі групи здатні бити по містах і критичній інфраструктурі. Це підриває монополію держави на силу та збільшує хаос.
Особливо це видно там, де державність слабка. У Гаїті насильство в Гаїті різко зросло: зафіксовано понад 4 500 загиблих через політичне протистояння і банди. Дрони додали загрозу, але не гарантували точність: жертвами ставали жінки й діти.
Неподалік від російського удару в Кривому Розі, Україна, загинуло 20 мирних жителів, у тому числі девʼятеро дітей — Фінбар ОʼРайлі
Скорботні стоять біля труни з останками ізраїльського заручника Ідана Штіві під час його похорону 1 вересня — Гайді Левін
Гангстерські війни роблять організована злочинність політичним фактором. ACLED прогнозує, що Латинська Америка та Кариби збережуть високі ризики у 2026-му, бо держави відповідають силою, а угруповання — ескалацією та терором проти свідків і громад.
Критично, що сучасні конфлікти змішують політику, кримінал і війни ідентичностей. Це ускладнює переговори: з ким домовлятися, якщо збройних груп десятки, а їхня мотивація — контроль над ринками, наркотрафіком і територіями, де страх важливіший за закони?
Для цивільних «нова норма» означає життя в циклах тривоги. Навіть коли оголошують припинення вогню, насильство повертається, а люди не встигають відновити домівки й доходи. Результат — хронічна бідність, травма і деградація місцевої економіки та освіти.
У Європі зростання насильства було найбільшим через війну в Україні, що змінила порядок денний континенту. Безпека, енергія та міграція стали взаємопов’язаними, а оборонні бюджети зростали. Це довгий зсув, який впливатиме на політику ще роками.
У Близькому Сході висока інтенсивність трималася попри угоди. Коли з’являються «шатаючі» перемир’я, сторони використовують паузи для перегрупування, а інциденти множаться, підриваючи довіру. Саме тому дипломатія там часто працює як тимчасова пауза, а не як розв’язання.
Пошкоджений житловий будинок в Одесі, Україна, у середу після російських ударів, в результаті яких поранено шестеро людей, включаючи трьох дітей, повідомляє військова адміністрація міста — Олександр Гіманов
Збідніла ще до війни, а зараз Газа бореться з поширеними кризами голоду, переміщення та нестачі таких поставок, як ліки — Сахер Алгорра
Ліванський трек демонструє іншу проблему: формальна тиша не роззброює угруповання. Якщо актор переконаний, що війна не завершена, він не віддасть арсенали. Тому розбудова державних інституцій і контроль кордонів стають не менш важливими, ніж переговори про припинення вогню.
Судан і Газа висвітлюють ще один вузол — криза гуманітарної допомоги. Коли доступ до їжі й ліків обмежений, голод і хвороби стають зброєю. Це підвищує смертність навіть без активних боїв і робить втрати «довшими» за фронт, руйнуючи покоління наперед.
Теза про «меншу стриманість» читається і в мові війни. Ворог дедалі частіше описується як «нелюд», що легітимізує воєнні злочини та колективні покарання. У такій рамці компроміс стає зрадою, а переговорник — мішенню, тому конфлікт продовжується навіть без ресурсів.
Ще один ефект 2025-го — зсув війни в інформаційну площину. Маніпуляції, фейки й контроль доступу до даних дають можливість виправдовувати удари та знімати відповідальність. Довіра до фактів падає, а це підсилює поляризацію і зменшує простір для мирних рішень.
Коли зовнішні актори слабше модерують конфлікти, зростає роль регіональної дипломатії. Але регіональні лідери часто обмежені ресурсами й суперництвом. Тому мирні ініціативи легко блокуються, а конфлікти, що «смерділи роками», раптом виходять за межі кордонів і стають міжнародними.
Фатма Свак Фадул тримає футболку, що належить її синові Омеру, який помер від голоду, сидячи у своєму будинку на околиці Омдурмана, Судан, 25 травня. Її донька Нада, якій було лише півтора року, також померла від голоду — Керолін Ван
Василь Піпа мчить руїнами Курахового на сході України. У складі поліцейського підрозділу «Білі ангели» він допомагає мирним жителям втекти з міста — Тайлер Хікс
ACLED також фіксує, що насильство стає географічно розсіянішим, а кількість активних груп у багатьох країнах зростає. Це означає: навіть країни без фронту відчувають наслідки через міграцію, ціни, кіберризики та енергетичні ланцюги, які рвуться в момент кризи.
Для економіки це створює «податок на нестабільність». Страхування, логістика, інвестиції й туризм дорожчають, а коридори постачання стають вразливими. Паралельно держави витрачають більше на оборону, відсуваючи розвиток, і тим самим підсилюють соціальну фрустрацію та протести.
Що робити у 2026-му? Перший висновок — повернути цінність стримування. Санкції, контроль експорту й підтримка партнерів мають бути передбачуваними. Якщо покарання непевне, порушник закладає ризик у план і йде на ескалацію, бо вважає, що світ «втомиться».
Другий висновок — інвестувати в захист цивільних: укриття, ППО, раннє попередження, медицину, евакуацію. Коли цивільні стають мішенню, гуманітарні рішення повинні бути частиною безпекової політики. Без цього «після війни» перетворюється на нескінченну кризу.
Третій висновок — відповідальність. Без реального переслідування злочинців воєнні злочини стають нормою, а насильство — способом управління. Це стосується і держав, і угруповань: якщо немає ціни за вбивства та катування, з’являється мотивація повторювати це знову і знову.
Кладовище в Курську, де знаходяться численні нові могили російських солдатів, що загинули під час штурму Суджі. — Нанна Хейтманн
Четвертий висновок — відновлення державності там, де її роз’їдають банди й міліції. Без реформи поліції, судів і фінансів будь-яка силова операція лише перерозподіляє територію. Для Гаїті, Судану й частини регіонів Латинської Америки це питання виживання держави як інституції.
Нарешті, потрібна чесна оцінка: мир не повернеться «автоматично», навіть якщо один фронт затихне. ACLED прямо попереджає, що насильство часто відновлюється. Тому стратегія має бути довгою — з відбудовою, гарантіями та реальними механізмами контролю.
Дані ACLED показують, що війни в Україні та Палестині формували понад 40% усіх зафіксованих подій насильства за 12 місяців. Це пояснює, чому локальні «перемир’я» не змінювали загальну картину: інтенсивність лишалася високою, а інші конфлікти підхоплювали хвилю.
Паралельно з війнами зростали протести й заворушення, що вказує на ширшу соціальну напругу. Коли економіка слабшає, а безпека падає, люди виходять на вулиці, і влада відповідає репресіями. Так формується замкнене коло, де насильство стає мовою політики.
Ризик 2026 року — подальше «звикання» до війни. Якщо суспільства приймають масові смерті як фон, політики легше обирають силу. Відновлення правил міжнародного порядку вимагатиме не гасел, а ресурсів: дипломатії, гарантій, судів і здатності швидко реагувати на порушення.
Наслідки російського удару в Сумах минулого місяця. Президент Володимир В. Путін сказав про Україну: «У нас є підстави вважати, що ми готові їх знищити» — Тайлер Хікс
Кладовище в Одесі — Оксана Парафенюк
2025 показав, що світ входить у фазу, де сила нормалізується, а компроміс дорожчає. Якщо 2026 не принесе інструментів стримування й захисту цивільних, «нова норма» закріпиться надовго — і наступні статистики виглядатимуть ще похмуріше, ніж 240 тисяч загиблих.
У підсумку головний урок простий: війни не зникають самі. Потрібні політична воля, ресурси й координація, інакше вакуум безпеки заповнять банди, диктатури та радикали. І тоді глобальні конфлікти 2025 стануть не попередженням, а стандартом для планети.
