Президент Дональд Трамп спілкується зі ЗМІ, проходячи червоною доріжкою перед 48-ю церемонією нагородження в Центрі Кеннеді в неділю, 7 грудня 2025 року, в Центрі виконавських мистецтв імені Джона Ф. Кеннеді у Вашингтоні — Джулія Демарі Нікхінсон
Дональд Трамп у другій каденції активно формує образ глобального миротворця і заявляє, що «розв’язав» щонайменше вісім конфліктів. Цю тезу він пов’язує з претензією на Нобелівську премію миру, хоча оглядачі наголошують: частина домовленостей лишається радше політичним жестом, ніж стійким миром.
Його підхід має спільний знаменник: поєднання безпекових і економічних угод, а також використання торговельного тиску. Трамп не приховує, що говорить про тарифи та доступ до ринків, коли вимагає припинення вогню. Саме така логіка стала центральною у кількох найгучніших кейсах.
США при цьому діють у конкурентному середовищі: Китай і Росія також намагаються посилити вплив у регіонах, де виникають вакууми безпеки. Трамп використовує аргумент протистояння за ресурси й логістику, щоб пояснювати, чому мирні угоди мають відкрити шлях для американського бізнесу.
Найбільш проблемним тлом для цієї риторики лишається війна Росії проти України, яку Трамп обіцяв завершити швидко, але повного прориву немає. Це підкреслює, що «миротворча дипломатія» ефективніша там, де сторони вже схилялися до тактичної паузи, а не до стратегічної капітуляції.
Намети від УВКБ ООН, агентства ООН у справах біженців, у таборі для переміщених осіб поблизу міста Гома в Демократичній Республіці Конго, у лютому — Герчом Ндебо
У Центральній Африці Трамп приймав лідерів ДР Конго і Руанди, а також говорив про те, що Руанда як держава-сусід суттєво впливає на безпеку регіону. Угода супроводжувалася розмовами про інвестиції та доступ США до критичних мінералів, що робить її водночас безпековою і ресурсною.
Ключова проблема в тому, що угода не охопила М23, угруповання, яке контролює значні території на сході Конго. Саме дії М23 і взаємні звинувачення щодо підтримки повстанців ставлять під сумнів швидке виконання обіцянок про відведення сил та повернення переміщених осіб.
Для України цей кейс важливий як нагадування: коли мирні декларації прив’язані до «мінеральної дипломатії», ризик дисбалансу інтересів зростає. Якщо Вашингтон ставить на перше місце доступ до ресурсів, місцеві актори можуть використовувати це як важіль торгу, а не як стимул до деескалації.
У секторі Газа перша фаза плану Трампа була узгоджена в жовтні як припинення вогню та обмін заручниками. Угода стала найбільшим зовнішньополітичним успіхом Білого дому за критерієм швидкого ефекту, хоча сторони продовжують звинувачувати одна одну у порушеннях режиму тиші.
Невизначеність зосереджена на другій фазі: роззброєння ХАМАС, модель управління анклавом і формат міжнародних сил безпеки. Проєкт передбачає «Board of Peace» із головуванням Трампа та участю іноземних партнерів, що робить реконструкцію залежною від політичних гарантій.
Палестинці в Газі вирушили на північ, у напрямку міста Газа, у п'ятницю після оголошення про припинення вогню — Еяд Баба
Країни Перської затоки, які можуть стати ключовими донорами відбудови, не поспішають фінансувати процес без чіткого механізму безпеки. Поки радикальні групи зберігають зброю, економічна частина плану здатна застигнути, а гуманітарний тягар знову ляже на міжнародні організації.
Тому цей «мир» радше нагадує керовану паузу, де кожен наступний крок вимагатиме суворого моніторингу. Для глобальної репутації Трампа саме Газа є тестом, чи здатна адміністрація підтримувати довготривале припинення вогню, а не лише організовувати ефектні церемонії.
Окремою лінією йде 12-денна війна між Ізраїлем і Іраном у червні, яка включала удари США по об’єктах, пов’язаних з іранською ядерною програмою. Після цього Вашингтон тиснув на сторони, щоб утримати перемир’я, яке, за повідомленнями, було підтримане посередництвом Катару.
Ізраїльська система протиповітряної оборони перехоплює ракети під час іранської атаки на Тель-Авів 21 червня — Лео Корреа
Попри зупинку великомасштабних ударів, конфлікт Ізраїль і Іран лишається структурно неврегульованим. Тегеран відкидає вимоги США щодо згортання збагачення урану, а Ізраїль сигналізує про готовність до нових операцій, якщо вважатиме ядерну загрозу відновленою.
У цьому випадку Трамп фактично поєднав силовий інструмент і дипломатичний ультиматум. Така модель може давати швидкі результати, але в перспективі підвищує ризик повторної ескалації, якщо політичні домовленості не будуть підкріплені новою рамкою контролю над озброєннями.
На Кавказі Білий дім організував підписання спільної декларації між Вірменією і Азербайджаном 8 серпня. Документ мав закріпити курс на нормалізацію після втрати Нагірного Карабаху та масового відтоку вірменського населення у 2023 році, але не розв’язав усіх політичних вузлів.
Однак домовленість не є повноцінним мирним договором і пов’язана з економічним пакетом. США отримали права на розвиток транзитного коридору через південь Вірменії до Нахічевані, відомого як TRIPP, що може змінити регіональний баланс між Туреччиною, Іраном і Росією.
Президент Трамп з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим та прем'єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном на церемонії підписання у Білому домі — Тірні Кросс
Азербайджан публічно пов’язує підписання формального миру з переглядом вірменської конституції, де, на думку Баку, залишилися територіальні претензії. Це зберігає потенціал для затяжних переговорів і робить політичний аспект не менш важливим за транспортно-енергетичний.
Для Європи та України цей кейс важливий як приклад «миру через коридори». Коли інфраструктурні проєкти стають основою угоди, виникає питання суверенітету та контролю над транзитом, а також ризик того, що економічна вигода переважить гуманітарні наслідки попередніх конфліктів.
У Південній Азії Індія і Пакистан домовилися про припинення вогню 10 травня після кількох днів інтенсивних ударів. Трамп стверджував, що використав торговельні погрози та тарифи Трампа як аргумент, водночас Нью-Делі заперечував будь-яку роль США у досягненні угоди.
Пакистан, навпаки, публічно дякував Вашингтону і навіть підтримував номінацію Трампа на Нобелівську премію миру. Така різниця позицій показує, що символічний капітал посередника може стати предметом внутрішньої політики, а не лише міжнародної безпеки.
Другий день на кордоні між Таїландом та Камбоджею триває конфлікт — фото соцмереж
Поки корінні причини напруги у Кашмірі не врегульовані, будь-яке короткострокове перемир’я залишатиметься вразливим. Для глобальної стабільності важливо, щоб дипломатія на рівні лідерів супроводжувалася механізмами військового зв’язку і контролю інцидентів на кордоні.
Найяскравішим прикладом ризику «миру за допомогою торгівлі» став конфлікт Таїланд і Камбоджа. Після п’яти днів боїв у липні Трамп пригрозив зупинити переговори про торговельні угоди і домігся припинення вогню, яке було формалізоване у Малайзії в жовтні.
Однак у грудні насильство відновилося, а Таїланд завдав авіаударів по цілях у Камбоджі. Це підкреслює, що тарифний шантаж може зупинити гарячу фазу, але не вирішує суперечки довкола кордону, історичної пам’яті, внутрішньої політики та військової інфраструктури.
Для регіону АСЕАН такі коливання небезпечні тим, що підривають довіру до зовнішнього посередництва і до власних механізмів запобігання кризам. Якщо сторони бачать у торговельному тиску короткий шлях до поступок, вони можуть повернутися до ескалації одразу після зняття економічних ризиків.
Мурал із зображенням президента Росії Володимира Путіна на вулиці в Белграді, Сербія, минулого року — Сергій Пономарьов
У Європі Трамп знову повернувся до теми Сербія і Косово, посилаючись на домовленості свого першого терміну щодо економічної нормалізації. Він заявляв, що запобіг новому спалаху, тоді як Белград заперечував наміри нападу, а конкретних документів другого терміну не оприлюднювали.
Ситуація на півночі Косова залишається напруженою через питання муніципального управління, поліції та символічного суверенітету. Відсутність формального мирного договору означає, що простір для провокацій і локальних криз зберігається, навіть якщо великої війни не сталося.
Цей кейс демонструє межі медійної дипломатії: публічна заява про «запобігання війні» може підтримати політичний імідж, але не замінює багаторівневих переговорів під егідою ЄС і НАТО. Для України це також сигнал щодо важливості інституційних гарантій безпеки.
На африканському північному сході суперечка Єгипет і Ефіопія довкола дамба GERD на Блакитному Нілі триває понад десятиліття. Адміністрація Трампа включала цей спір до переліку «врегульованих», хоча підтвердженого комплексного договору про водорозподіл немає.
Уламки автомобіля, в якому перебували троє гуманітарних працівників, які загинули в регіоні Тиграй в Ефіопії у 2021 році — Джулія Паравічіні/Reuters
Прем’єр Ефіопії відкрив дамбу у вересні попри заперечення Каїра і Хартума, що підкреслює стратегічну вагу проєкту для Аддис-Абеби. Водночас зниження напруги частково пов’язують із природними факторами, зокрема сезонними опадами, а не лише із зовнішнім тиском.
Якщо кліматичні коливання посиляться, питання режиму наповнення водосховища знову стане критичним. Тому тут потрібні довгострокові технічні протоколи і міжнародний арбітраж, інакше політичні заяви про «мир» можуть швидко зникнути з настанням чергової посухи.
Сукупно ці історії показують, що Трамп вибудовує миротворчу дипломатію як серію двосторонніх угод із сильним економічним компонентом. Участь США у критичних мінералах, енергетиці та транзиті стає аргументом для пришвидшення політичних рішень, інколи на шкоду інклюзивності процесу.
Додатковий ризик полягає у внутрішньому політичному циклі США. Якщо мирні ініціативи стануть частиною виборчої тактики, партнери можуть сумніватися у сталій підтримці. Це послаблює довіру до гарантій і ускладнює контроль виконання домовленостей на землі.
Противники такого підходу застерігають від ризику «мирних угод на папері», коли повстанські групи, як М23, або ключові політичні питання, як статус ХАМАС, залишаються поза рамкою. Тоді припинення вогню перетворюється на відстрочку, а не на розв’язання конфлікту.
Для союзників США важливим є питання передбачуваності: чи буде Вашингтон підтримувати домовленості, якщо вони не приносять швидкого рейтингового ефекту. У разі зміни фокусу Білого дому локальні актори можуть повернутися до силових сценаріїв, використовуючи паузу для перегрупування.бульдозера проламують прикордонний паркан, що відділяє Газу від південного Ізраїлю. — Мохаммед Файк Абу Мостафа
Український досвід війни з Росією робить тему безпекові гарантії центральною у сприйнятті будь-яких мирних планів. Якщо адміністрація США просуває компроміси без чітких механізмів стримування агресора, це може створити прецеденти, які Кремль спробує використати в інших регіонах.
Співробітники служби безпеки біля Вищої комісії Пакистану в Нью-Делі через день після того, як бойовики відкрили вогонь по туристах у контрольованому Індією Кашмірі — Маніш Сваруп
Водночас не можна ігнорувати позитивний аспект: зрив ескалацій між ядерними державами Індія і Пакистан або швидке зупинення боїв між Таїландом і Камбоджею потенційно врятували тисячі життів. Питання в тому, чи перетворяться ці кроки на стабільні рамки миру.
Умовно успішні кейси можуть слугувати шаблоном для подальших спроб Білого дому у Східній Європі чи Індо-Тихоокеанському регіоні. Але переносити модель «торгівля в обмін на мир» без адаптації небезпечно, бо асиметрія сил і цінностей у різних конфліктах кардинально різна.
Наступні місяці стануть перевіркою «моменту правди» для цієї стратегії. Якщо Вашингтон інвестує політичний час у моніторинг, контроль виконання і підтримку регіональних форматів, тоді заяви про завершення конфліктів матимуть матеріальний зміст, а не лише медійний ефект.
Для українських читачів важливо бачити у цьому не шоу, а тенденцію: США активніше використовують торгівлю як інструмент зовнішньої політики. У короткій перспективі це може давати перемир’я, але у довгій — провокує гонку за політичними поступками під загрозою тарифів і санкцій.
Країнам, що залежать від американського ринку, доведеться готуватися до нової реальності, де економічні угоди й мирні ініціативи злиті в один пакет. Це означає потребу у власних планах диверсифікації торгівлі та у зміцненні регіональних союзів, щоб не стати заручником чужих переговорних стилів.
Отже, список «восьми конфліктів» — це радше мапа амбіцій Білого дому, ніж остаточний звіт про завершені війни. Успіх чи провал цієї стратегії визначить не риторика, а здатність утримувати припинення вогню, будувати довіру і зменшувати причини відновлення насильства.
