Дональд Трамп 10 березня знову припустив без доказів, що початкову школу в іранському Мінябі 28 лютого могла уразити не американська, а іранська ракета або боєприпас «якоїсь іншої країни». Водночас сам він визнав, що чекає на результати розслідування Пентагону, а міністр оборони Піт Гегсет публічно не підтвердив президентську версію і повторив лише, що удар розслідується.
Проблема для Білого дому в тому, що відкрита доказова база рухається в іншому напрямку. Газета Дейком верифікувала відео, яке показує удар ракети Tomahawk по військовому об’єкту поруч зі школою, а незалежні дослідники й інші американські медіа вже раніше ідентифікували на фото і відео компоненти саме цієї ракети. Reuters також повідомляв із посиланням на американських посадовців, що попередня оцінка слідчих схиляється до ймовірної відповідальності США, хоча остаточного висновку ще немає.
За попереднім аналізом Дейком, тепер головна слабкість позиції Трампа не в різкості формулювань, а в тому, що його публічна версія конфліктує з технічними фактами. Коли президент говорить, що «Tomahawk дуже поширений» і що Іран нібито має такі ракети, він переходить із площини політичного захисту в площину перевірюваної військово-технічної неправди.
Газета «Таймс» першою ідентифікувала зброю, помічену на новому відео, як крилату ракету «Томагавк», якої немає ні в ізраїльських, ні в іранських військових — Через NYT
Насамперед не підтверджується сама теза про наявність у Ірану Tomahawk. За офіційними повідомленнями DSCA, США схвалювали продаж Tomahawk Австралії, Японії та Нідерландам; Велика Британія є давнім оператором цієї системи. Жодного публічного підтвердження постачання Tomahawk Ірану немає, а сама система перебуває під режимом посиленого контролю кінцевого використання.
Ще важливіше, що американські військові офіційно підтвердили застосування високоточних боєприпасів із моря в перші години Operation Epic Fury. CENTCOM прямо повідомив про удари «з повітря, суші й моря», а на офіційних фото й сторінках операції показано пуски Tomahawk з американських есмінців 28 лютого, тобто саме в день удару по Мінябу.
Саме тому версія про те, що Tomahawk могла випустити Ісламська Республіка, виглядає дедалі менш правдоподібною. Навіть якби Тегеран якимось чином отримав окремі ракети цього типу, для їхнього повноцінного застосування потрібні сумісні системи запуску, програмування польоту і технічного обслуговування, яких у відкритих даних за Іраном не фіксували. Офіційні американські джерела натомість документують власне застосування TLAM у цій кампанії.
Наслідки удару в Тегерані, столиці Ірану, у четвер — Атта Кенаре
Це робить нинішню лінію Трампа політично зрозумілою, але фактологічно вразливою. Вона дає йому короткий час, щоб уникнути прямого визнання можливої американської відповідальності за загибель 175 людей, переважно дітей, але водночас підвищує ціну майбутнього офіційного висновку. Якщо Пентагон підтвердить американську причетність, проблема буде вже не тільки в самому ударі, а й у тому, що президент до цього публічно просував недоведену альтернативну версію.
Для США це небезпечно і стратегічно. Tomahawk позиціонується як високоточна крилата ракета. Якщо саме такий боєприпас опинився в історії зі школою, це автоматично піднімає питання не лише про походження уламків, а й про вибір цілі, оцінку побічних втрат і дотримання принципу розрізнення між військовими та цивільними об’єктами. У випадку з «неточною» ракетою захист був би одним, у випадку з Tomahawk — значно слабшим.
Тому зараз у центрі не лише сам Міняб, а й стандарт відповідальності Вашингтона. Чи готова адміністрація однаково суворо ставитися до себе, як вимагає цього від інших держав, коли йдеться про удар по цивільних? Поки що відповідь відкладається, але що більше з’являється технічних збігів із американським озброєнням, то менше простору лишається для політичного маневру.
