На четвертий рік великої війни українська політика виходить із режиму «тиші». Володимир Зеленський більше не може спиратися лише на воєнну мобілізацію суспільства: внутрішня конкуренція повертається, а ціна помилок зростає. Це вже не дрібниця.
Останні тижні Київ жив із відчуттям управлінського провалу: вакансії в ключових міністерствах і затримки з рішеннями накладалися на переговорний тиск. Саме тому кадрові перестановки стали не косметикою, а спробою зупинити розбалансування. Ставки різко зросли.
Найгостріша ділянка — енергетична криза. Після російських ударів країна переживає блекаути, а сектор потребує швидких рішень і довіри донорів. Відсутність політичної «руки» в галузі ризикувала перетворитися на хронічну дисфункцію. Часу на паузи немає.
Паралельно вибухнув корупційний скандал навколо держкомпанії «Енергоатом»: антикорупційні органи говорять про масштабні «відкати» й мільйонні втрати бюджету. Це вдарило по репутації влади саме тоді, коли Україні потрібна максимальна міжнародна підтримка. Це б’є по довірі.
Скандал змусив Офіс президента діяти обережніше. Будь-яке призначення тепер читається як політичний сигнал: кого «прикривають», кого відсувають, а кого підтягують до відповідальності. У такій атмосфері навіть технократи стають фігурами в великій грі. Це видно всім гравцям.
Ключовий хід — новий керівник апарату. Призначення Кирило Буданов на роль керівника президентської команди змінює вагу силовиків у центрі рішень. Для частини суспільства це ставка на ефективність; для інших — спроба нейтралізувати потенційного конкурента. Ризики стали ближчими.
Кирило Буданов, який перебував у Києві у 2024 році, був призначений паном Зеленським новим керівником свого апарату — Брендан Гоффман
У Буданова є імідж людини результату й досвід роботи з партнерами. Саме тому його поява поруч із Зеленським читається як підсилення позицій на зовнішньому треку, де переговори зі США стали критичною лінією оборони поряд із фронтом. Це критично саме зараз.
Другий важливий пазл — оборонний блок. Президент запропонував Михайло Федоров як нового міністра оборони, роблячи ставку на технології, дрони та управління екосистемою інновацій. Це може прискорити модернізацію, але підвищує вимоги до політичної стійкості. Ставки різко зросли.
У рамках перетасування Денис Шмигаль розглядається як кандидат на енергетичний напрям. Логіка проста: керівник із великим урядовим досвідом має стабілізувати галузь, де ризики — щоденні, а будь-яка помилка миттєво стає соціальним вибухом. Помилки тут не прощають.
Водночас будь-які призначення мають пройти через Верховна Рада. І тут проявляється нова реальність: парламент уже не хоче бути «кнопкою», а частина депутатів обережно дистанціюється від непопулярних рішень, особливо на тлі розмов про майбутню кампанію. Це змінює правила гри.
Вибори в Україні лишаються заблокованими, бо воєнний стан забороняє голосування під час війни. Але саме прискорення дипломатії оживило сценарії «після миру», коли доведеться швидко знімати обмеження і йти на президентські та парламентські перегони. Ризики стали ближчими.
Ця перспектива робить міністерські крісла токсичними. Люди не хочуть брати відповідальність за болючі реформи, якщо уряд може протриматися лише кілька місяців. До того ж кожне призначення може стати «мішенню» у наступних політичних розбірках. Це б’є по довірі.
Михайло Федоров, який перебував у Києві у 2024 році, отримав прохання від пана Зеленського стати новим міністром оборони — Саша Маслов
Тому Зеленський вимушений торгуватися з фракціями й рахуватися з настроями всередині власної більшості. Після конфліктів довкола антикорупційної політики довіра між Банковою та частиною депутатів похитнулася, і це обмежує простір для директив. Ставки різко зросли.
Водночас влада намагається показати компроміс: на ключові ролі висуваються фігури, яких у парламенті вважають компетентними. Це прагматичний крок, бо в умовах війни важливіші керованість і швидкість, ніж демонстративні перемоги над опонентами. Часу на паузи немає.
На практиці урядова перезбірка має три цілі. Перша — утримати оборонний контур і забезпечити постачання. Друга — втримати енергосистему під обстрілами. Третя — втримати внутрішню легітимність, не зруйнувавши довіру до держави. Це критично саме зараз.
Саме внутрішня легітимність стає слабким місцем. Корупційні історії, навіть якщо вони розслідуються, підривають моральний кредит влади. Для Заходу це також тест: чи здатна Україна очищати систему під час війни, не згортаючи незалежні інституції. Це б’є по довірі.
Тому антикорупційні органи тепер мають подвійне значення: вони і про справедливість, і про геополітику. Якщо розслідування буксуватимуть, противники України отримають аргументи проти допомоги. Якщо підуть занадто далеко, це може спричинити внутрішній розкол. Ризики стали ближчими.
Додатковий ризик — управлінська втома. Коли країна живе в режимі надзвичайності роками, будь-яка пауза в керуванні швидко перетворюється на системну проблему. Саме тому кадрові перестановки виглядають як спроба відновити ритм державної машини. Часу на паузи немає.
На переговорному треку ставки ще вищі. мирні переговори зараз входять у фазу, де важать не лише позиції сторін, а й довіра Вашингтона до здатності Києва виконувати домовленості. У цьому сенсі кадрові рішення — частина дипломатичної аргументації. Це видно всім гравцям.
Президент України Володимир Зеленський у суботу під час зустрічі радників з національної безпеки країн Європи в Києві — Тетяна Джафарова
Переговори зі США потребують сильного керівника апарату, який розуміє безпекову логіку і мову партнерів. Ставка на Буданова може пришвидшити комунікацію, але також підсилює конкуренцію всередині системи, бо силовий блок традиційно має власні інтереси. Це змінює правила гри.
Енергетичний напрям не менш чутливий. Під час блекаути суспільство реагує миттєво, а опозиція отримує простий меседж: «влада не справляється». Новий керівник міністерства мусить одночасно ремонтувати мережу, шукати гроші і відбивати атаки. Помилки тут не прощають.
Окрема лінія — дисципліна фракції та голосування. Після скандалів із підкупом голосів у парламенті будь-які кадрові рішення можуть натрапити на саботаж або «викручування рук». Це змушує Банкову будувати ситуативні коаліції і знижує монолітність влади. Ризики стали ближчими.
У короткій перспективі Зеленський прагне зберегти контроль і не дати політиці перетворитися на параліч. Але в середній перспективі йому доведеться звикати до повернення справжньої конкуренції, де парламент, медіа і громадянське суспільство знову тиснуть. Це вже не дрібниця.
Війна не скасовує політику — вона лише відтерміновує її. Коли на горизонті з’являються вибори в Україні, гравці починають рахувати рейтинги, а не лише фронт. Саме тому кожен кадровий крок зараз працює і як управління, і як підготовка до кампанії. Це змінює правила гри.
Для суспільства важливо інше: чи призначення дадуть світло, зброю і зрозумілу антикорупційну відповідь. Якщо ні, розчарування швидко конвертується в недовіру. Якщо так, політичне «пробудження» може стати ресурсом оновлення, а не конфлікту. Це критично саме зараз.
Фінальний висновок жорсткий: Зеленський увійшов у фазу, де внутрішня стабільність така ж важлива, як оборона. Йому доведеться балансувати між швидкістю рішень, прозорістю й необхідністю тримати команду. Інакше пробуджена політика з’їсть керованість. Часу на паузи немає.
