Новина про смерть Іена Воткінса — колишнього фронтмена рок-гурту Lostprophets — стала справжнім шоком для Британії. 48-річний співак, який відбував 29-річний термін за серію звірячих злочинів проти дітей, був убитий у суботу в тюрмі Вейкфілд — одному з найсуворіших виправних закладів Англії.
За повідомленням поліції Західного Йоркширу, Воткінса було знайдено важко пораненим у камері після нападу з боку інших ув’язнених. Лікарі, які прибули на місце, констатували смерть. Поліція негайно заарештувала двох підозрюваних — 25-річного Рашида Геделя та 43-річного Самуеля Додсворта.
Обидва чоловіки постали перед судом у Лідсі в понеділок, де їм офіційно пред’явили обвинувачення у вбивстві. Справу буде передано до Коронного суду для подальшого розгляду. Адміністрація тюрми Вейкфілд, відома тим, що там утримують найнебезпечніших злочинців країни, розпочала внутрішнє розслідування щодо порушень безпеки.
Ієн Воткінс колись був одним із найпопулярніших рок-виконавців Великої Британії. Його гурт Lostprophets, створений у 1997 році в Уельсі, мав світовий успіх, зокрема завдяки хітам Last Train Home, Burn Burn та Last Summer. У 2000-х гурт виступав на провідних фестивалях і займав високі позиції у міжнародних чартах.
Але за гламурною оболонкою ховався злочинець, який шокував навіть досвідчених слідчих. У 2013 році Воткінс визнав себе винним у 13 пунктах обвинувачення, серед яких — спроба зґвалтування немовляти, виготовлення дитячої порнографії та підбурювання фанаток до сексуального насильства над власними дітьми.
Суддя Джон Ройс під час оголошення вироку охарактеризував поведінку Воткінса як “нові глибини збоченості”. За його словами, співак використовував популярність і вплив, щоб маніпулювати жінками, залучаючи їх до найтяжчих злочинів. Його було засуджено до 29 років ув’язнення та ще шість років умовного нагляду після звільнення.
Смерть Воткінса викликала суперечливі реакції. Частина британців вважає його загибель “неминучим актом тюремної справедливості”. Інші наголошують, що навіть найжорстокіші злочинці мають право на безпеку під час відбування покарання. У соціальних мережах з’явилися тисячі коментарів, у яких поєднуються відраза, шок і своєрідне відчуття полегшення.
Вейкфілд — це в’язниця категорії “A”, тобто найвищого рівня безпеки. Тут утримують убивць, терористів і сексуальних злочинців, серед яких колись був і серійний убивця Гарольд Шипман. Заклад має репутацію “Монстр-юніту”, а умови утримання надзвичайно суворі. Тому факт, що Воткінса змогли атакувати, викликає запитання щодо контролю й роботи охорони.
Після арешту Воткінса у 2012 році гурт Lostprophets миттєво припинив існування. Його учасники, шоковані відкритими злочинами, заявили, що “не можуть і не хочуть продовжувати діяльність під цією назвою”. Вони заснували новий проєкт No Devotion, але тінь минулого довго переслідувала музикантів.
Історія Іена Воткінса — це не лише трагедія музичної сцени, а й приклад того, як влада й культ особистості можуть стати інструментом насильства. Його справа стала орієнтиром для британських служб у боротьбі з педофільними мережами в шоу-бізнесі.
Сьогодні, після його смерті, багато хто говорить про завершення “найбільш огидного розділу” в історії британського року. Але водночас ця подія відкриває стару дискусію: чи справедлива самосудна мораль тюрем, і чи може насильство бути відповіддю навіть на найгірший злочин.
Смерть Іена Воткінса — це кінець історії, що почалася з успіху та закінчилася жахом. Вона залишає після себе не музику, а застереження: талант і слава не дають імунітету від злочину, а зло, навіть приховане за світлом прожекторів, рано чи пізно отримує розплату.