Російські повітряні удари дедалі сильніше зміщуються від енергетичних і промислових об’єктів до інфраструктури, яка забезпечує повсякденне життя великих українських міст. Наприкінці серпня під атаками опинилися продовольчі склади, сортувальні центри, магазини, поштові термінали та транспортні вузли.
Найбільш тривожну оцінку 28 серпня озвучив міністр аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький. За його словами, російські удари знищили приблизно 90% складів, які використовували торговельні мережі для продовольчої логістики. Водночас він наголосив, що це не означає загрози залишити країну без їжі.
Ця цифра потребує важливого уточнення. Йдеться не про знищення 90% усіх продовольчих запасів України, усіх складів країни чи всієї національної системи постачання. Висоцький говорив саме про складську інфраструктуру торговельних мереж, яка є ключовою ланкою між виробником і полицями супермаркетів.
Наслідки вже стали помітними в Києві. В окремих супермаркетах протягом останніх тижнів тимчасово зникали свіжі овочі та фрукти, цукор, молочні продукти й інші товари. Reuters пов’язує ці перебої передусім із пошкодженням логістичних баз, а не з браком продовольства у виробників.
За аналізом «Дейком» відкритих і перевірених матеріалів, саме ця різниця визначає характер нинішньої загрози. Росія поки не створила загальнонаціонального дефіциту їжі, але системно пошкоджує механізм, який дозволяє швидко зібрати продукцію, відсортувати її та доставити мільйонам споживачів.
Великі торговельні мережі працюють через розподільчі центри, де сходяться вантажі від сотень постачальників. Звідти продукти розвозять у магазини за щоденними маршрутами. Знищення такого вузла не ліквідує сам товар, однак змушує перебудовувати перевезення, шукати нові площі й збільшувати відстань доставки.
Особливо чутливими є швидкопсувні товари. Овочі, фрукти, молочна продукція та частина охолодженого асортименту потребують постійної температури й регулярного поповнення запасів. Якщо розподільчий центр випадає з системи навіть на кілька діб, його відсутність може швидко стати помітною на полицях.
Саме тому невеликі локальні перебої не слід автоматично трактувати як продовольчу кризу. Україна продовжує виробляти значні обсяги аграрної продукції, а Висоцький прямо заявив, що населення без продуктів не залишиться. Проблема полягає у вартості, швидкості та стійкості їх доставки.
Новий масштаб атак став особливо очевидним протягом 27–28 серпня. Міністр внутрішніх справ Іван Вигівський заявив, що російські швидкісні безпілотники практично безперервно атакували Україну протягом двох діб, причому найскладнішою ситуація залишалася у Києві та навколо столиці.
За словами Вигівського, під ударами опиняються цивільні підприємства, продуктові склади, гіпермаркети, поштові термінали й навіть приміщення для зберігання книжок. Лише за одну добу внаслідок різних російських атак по країні загинули 16 людей.
У Київській області російські безпілотники пошкодили понад десяток складських приміщень. В одному з епізодів загинула людина. Серія ударів відбувалася на тлі майже безперервних повітряних тривог, які самі по собі ускладнюють роботу вантажного транспорту, персоналу складів та залізниці.
Серед найбільш помітних втрат — сортувальні центри «Нової пошти» поблизу Києва та в Сумах. Компанія лише за кілька днів до атак повідомляла про розширення мережі таких центрів для забезпечення безперебійної логістики, що показує, наскільки критичними стали резервні потужності під час війни.
Поштовий термінал у сучасній економіці давно не є лише місцем для приватних посилок. Через такі центри проходять товари малого бізнесу, запчастини, електроніка, одяг, медикаменти та компоненти для підприємств. Знищення великих вузлів тому створює каскадні затримки далеко за межами самої компанії.
У Запоріжжі російський безпілотник влучив у великий торговельний центр «Епіцентр». За даними місцевої влади, щонайменше чотири людини дістали поранення. У Харкові того ж дня зафіксували удар по торговельному центру — другий такий епізод у місті за дві доби.
Окремим символом нової хвилі стала атака на склад великої книжкової мережі в Київській області. Компанія повідомила, що через нього щодня проходили тисячі найменувань. Воєнний ефект такого удару важко пояснити виключно традиційним поняттям військової логістики.
Москва регулярно заявляє, що її удари спрямовані проти військових, промислових та інших об’єктів, пов’язаних з українською обороною. Під час масованої атаки 27 серпня російське Міноборони, зокрема, заявляло про удари по стратегічних підприємствах. Водночас фактично були пошкоджені й численні цивільні логістичні об’єкти.
Україна зі свого боку також розширила атаки на економічну інфраструктуру в Росії. Крім НПЗ та енергетичних об’єктів, українські дрони в останні тижні били по логістичних центрах Ozon і Wildberries. У Тамбовській області пожежа знищила близько 100 тисяч квадратних метрів складу Wildberries.
Таким чином війна дедалі очевидніше переходить у боротьбу за тилові економічні системи. Для України серед ключових російських цілей опиняються НПЗ та великі логістичні вузли. Для Росії дедалі помітнішими цілями стали українські склади, розподільчі центри, порти, підприємства й транспорт.
Ці кампанії не є повністю симетричними за контекстом і масштабом, але мають спільну логіку: пошкодження одного великого вузла може створити економічний ефект значно більший за вартість самого об’єкта. Знищений склад означає не лише втрачену будівлю, а й розірвані маршрути та додаткові витрати.
Для Києва ця логіка має особливе значення. У столиці та агломерації живуть мільйони людей, і щодня місту потрібні величезні обсяги продуктів, посилок, медикаментів та товарів. Концентрація розподільчих центрів навколо мегаполіса одночасно підвищує ефективність мирної логістики та створює вразливість під час війни.
Українські посадовці прямо говорять про спробу «паралізувати» столицю. Керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко заявив, що Росія запускає невеликі групи швидкісних дронів хвилями, намагаючись одночасно виснажувати протиповітряну оборону та населення.
Такий формат атаки має ще один економічний ефект. Навіть коли дрон не влучає у склад або підприємство, тривала повітряна тривога зупиняє частину робіт, змінює маршрути транспорту й порушує графіки. У четвер Київ перебував під повітряною тривогою майже 15 годин.
Порушення вже поширилися на залізницю. Після ударів 27 серпня потяги в кількох регіонах ішли із затримками, а пасажири тривалий час чекали відновлення руху. Наступного дня «Укрзалізниця» повідомляла про поступове скорочення відставання, однак наслідки атак і тривог мали відчуватися ще щонайменше добу.
Поєднання ударів по складах і транспорту є небезпечнішим за кожен із цих факторів окремо. Розподільчий центр можна частково замінити іншим майданчиком, а пошкоджений маршрут — об’їхати. Коли одночасно зникають склади й уповільнюються перевезення, кількість доступних резервних рішень швидко скорочується.
Українська аграрна економіка в цей момент переживає ще одну логістичну кризу — експортну. За даними уряду, з 1 до 26 серпня країна вивезла близько 1,42 млн тонн зерна, олійних культур і продуктів переробки, тобто лише приблизно третину потенційного обсягу за повного доступу до логістики.
Найскладніша ситуація склалася із зерном. За той самий період його експорт становив близько 822 тисяч тонн — лише 21% потенційної можливості. Приблизно по 600 тисяч тонн усієї аграрної продукції перевозили залізницею та через Дунай, тоді як автотранспорт залишався найдорожчим маршрутом.
Це окрема проблема від постачання супермаркетів, однак обидві кризи зводяться до одного слова — логістика. Україна може виростити врожай або мати продукти на підприємствах, але економічна цінність цієї продукції залежить від можливості безпечно доставити її споживачеві всередині країни або покупцеві за кордоном.
За оцінкою аграрного міністерства, врожай зернових та олійних у 2026 році може становити близько 80 млн тонн, із яких близько 60 млн планувалося експортувати. Альтернативні маршрути здатні забезпечити приблизно половину такого обсягу, якщо повноцінний морський експорт залишається обмеженим.
Тому знищення продовольчих складів не створює парадоксу, за якого аграрна держава раптом перестає мати їжу. Воно створює іншу, не менш серйозну проблему: достатні запаси можуть опинитися не там, де вони потрібні, а вартість їх переміщення зростатиме разом із кожним втраченим логістичним вузлом.
Для торговельних мереж відповіддю неминуче стане подальше розосередження. Великі централізовані склади економічно ефективні, але один удар може одночасно вибити значну частину потужності. Менші резервні майданчики складніші й дорожчі в управлінні, зате знижують ризик катастрофічної втрати всього потоку.
Той самий принцип уже давно використовується в українській енергетиці та військовій логістиці: стійкість дедалі частіше вимагає відмови від максимальної мирної ефективності. Довші маршрути, додаткові запаси й дублювання потужностей коштують дорожче, але дозволяють системі продовжувати роботу після удару.
У короткій перспективі це може означати нерівномірний асортимент у магазинах, дорожчу доставку та локальні затримки. Найбільш уразливими залишатимуться товари, які неможливо довго зберігати. Але наявні дані не дають підстав говорити, що Україна опинилася перед загальнонаціональною нестачею продовольства.
Набагато серйозніше питання полягає у тому, чи зможе Росія підтримувати темп атак швидше, ніж український бізнес відновлюватиме та перебудовуватиме мережу. У цій гонці склади перестають бути звичайною нерухомістю: вони стають елементом національної стійкості так само, як електропідстанції, мости або залізничні вузли.
Саме тому оцінку про знищення близько 90% складської логістики торговельних мереж варто читати не як повідомлення про порожні продовольчі запаси, а як попередження про вразливість системи доставки. Їжа в Україні є; дедалі складнішим завданням стає гарантувати, що вона вчасно дістанеться потрібного міста й магазину.
Нова російська кампанія спрямована саме на цей простір між виробництвом і споживачем. Якщо попередні зими показали, наскільки критичною для держави є електроенергія, удари серпня демонструють іншу залежність сучасного міста: навіть повний склад товарів нічого не вирішує, якщо зруйнована система, яка повинна доставити їх до людей.
