Світ входить у новий період напруження на ринку пшениці. Цього разу проблема виникає не через один катастрофічний урожай або закриття одного торговельного маршруту. Одночасно діють війна в Чорному морі, посуха в Північній Америці та Європі, дорожча логістика й ризики нового El Niño.
Фізичного дефіциту зерна у світі поки немає. FAO очікує, що глобальні запаси зернових наприкінці сезону залишаться високими, а співвідношення запасів до споживання становитиме близько 32%. Проте пшениця дорожчає тому, що значна частина доступного зерна дедалі складніше або дорожче потрапляє до покупця.
На початку серпня міжнародні ціни на пшеницю були майже на чверть вищими, ніж на початку 2026 року. Після нового загострення в Чорному морі ф’ючерси в Чикаго додали понад 17% лише від початку липня. Для імпортерів це означає зростання вартості контрактів ще до того, як дорожче зерно з’явиться в магазинах.
Найуразливіша ланка — Чорне море. Росія та Україна забезпечували близько 32% світової торгівлі пшеницею у сезоні 2025/26, і більшість цих потоків проходить саме морем. Наприкінці липня обсяг чорноморських відвантажень був більш ніж на 40% нижчим, ніж роком раніше.
Аналіз «Дейком» показує, що нинішня загроза відрізняється від продовольчної кризи 2022 року. Глобальних запасів більше, але одночасно слабшають кілька опор системи: врожаї ключових експортерів, безпечне судноплавство, дешева логістика та передбачувані погодні умови.
Російські удари по портовій інфраструктурі Одеси ускладнили український експорт, тоді як українські атаки на російські порти та судна підвищили ризики для перевезень із Новоросійська й Тамані. Трейдери повідомляють про затримки та скасування десятків вантажів у період, коли на ринок має виходити новий урожай.
Зернозбиральний комбайн обмолочує пшеницю на полі в Зелюббе, Німеччина, цього місяця. Врожайність кількох культур, зокрема пшениці, в країні знизилася через посуху та спеку — Лізі Ніснер
Це особливо болісно для країн, які звикли до відносно дешевої чорноморської пшениці. У першій половині 2026 року Єгипет отримував понад 82% імпортної пшениці з Росії та України. Альтернативи є, але австралійське зерно в серпні пропонували приблизно по $315–320 за тонну проти $260–280 для чорноморських партій.
Перенаправити українське зерно суходолом можливо лише частково. Залізниця, автотранспорт і дунайські баржі дорожчі та мають обмежену пропускну здатність. Цього літа ситуацію додатково ускладнює низький рівень води в європейських річках, який зменшує допустиме завантаження суден і підвищує транспортні витрати.
Проблема не обмежується Чорним морем. Після атак хуситів значна частина судноплавства між Азією та Європою продовжує оминати Червоне море й Суецький канал через мис Доброї Надії. Такий маршрут довший, потребує більше пального і зв’язує додаткові судна, підвищуючи загальну ціну морської логістики.
До геополітичних вузьких місць додається Панамський канал. Через посилення El Niño та дефіцит опадів адміністрація каналу вирішила скоротити кількість щоденних проходів суден. За даними Reuters, опади з травня до серпня були на 34% нижчими за норму, а приплив води до водосховищ — на 44%.
Таким чином, зерно може бути фізично наявним у Канаді, Аргентині чи Австралії, але його доставка дорожчає саме тоді, коли покупцям потрібно замінювати чорноморські вантажі. У світовій продовольчій системі ціна хліба залежить не тільки від кількості колосків у полі, а й від портів, річок, страхування, пального та фрахту.
Другий удар припадає безпосередньо на врожаї. Міністерство сільського господарства США в серпні знизило прогноз американського виробництва пшениці до 1,531 млрд бушелів. Це найнижчий показник від сезону 1970/71 — наслідок тривалого скорочення посівних площ і сильної посухи у Великих рівнинах.
Особливо постраждала тверда червона озима пшениця, одна з основ американського експорту. IFPRI оцінює загальне падіння виробництва пшениці у США приблизно у 26% проти минулого сезону, тоді як експорт може скоротитися майже на 15%. Канада також очікує менший урожай і слабші експортні можливості.
Менший врожай пшениці та зернових підвищує ціни на світовому ринку — Лізі Ніснер
Європа переживає власний погодний удар. Після літньої спеки COCERAL знизила прогноз врожаю зернових у ЄС і Великій Британії до 286,6 млн тонн проти 310 млн тонн торік. Виробництво м’якої пшениці очікується на рівні 140,8 млн тонн, майже на 9 млн менше за показник 2025 року.
Найбільше спека вдарила по наливу зерна у Франції, південній Німеччині, Австрії, Польщі та Угорщині. Це важливо не лише для внутрішнього європейського ринку: ЄС є одним із ключових світових експортерів і за нормальних умов здатний компенсувати перебої в інших великих виробників. У 2026 році цей резерв слабший.
Глобальна картина водночас не є катастрофічною. FAO прогнозує 2,983 млрд тонн зернових у 2026 році — другий результат в історії, хоча й на 1,9% нижчий від рекорду 2025-го. Світові запаси пшениці навіть можуть зрости приблизно на 1,4%, що створює важливу подушку проти негайного дефіциту.
Але запаси розподілені нерівномірно. Частина зерна перебуває в країнах, які самі споживають більшість виробленого, тоді як реальні резерви великих експортерів скорочуються. Тому для ринку важливі не лише глобальні тонни, а кількість пшениці, яку можна швидко продати за кордон і доставити до потрібного порту.
Саме тут виникає різниця між нестачею їжі та її недоступністю. Для заможної країни подорожчання пшениці означає помірне збільшення частини витрат виробника. Для бідної держави-імпортера те саме зростання може означати мільйони додаткових доларів бюджетних витрат на субсидування хліба.
Єгипет демонструє цю залежність особливо чітко. Держава намагається збільшувати закупівлю місцевої пшениці, але все одно імпортує мільйони тонн щороку для системи субсидованого хліба, якою користуються десятки мільйонів людей. Зростання світових цін тому швидко стає бюджетним і соціальним питанням.
Торговельна політика створює ще один шар ризику. Бангладеш торік погодився купувати по 700 тисяч тонн американської пшениці щороку протягом п’яти років у межах спроб пом’якшити тарифний тиск Вашингтона. Тепер ця домовленість припадає на рік, коли американська пшениця різко подорожчала.
Це показує, як продовольчий ринок дедалі більше переплітається з торговельними конфліктами. Країна може мати доступ до зерна, але втрачати можливість обрати найдешевшого постачальника через політичні домовленості, тарифи або санкційні ризики. У такій системі дипломатія безпосередньо впливає на ціну борошна.
Фермери обмолочують зібрану пшеницю на полі в Маразіку, Єгипет, у травні. Країна закуповує більшу частину своєї пшениці з-за кордону — Халед Десукі
Наступним випробуванням може стати El Niño 2026–2027 років. Всесвітня продовольча програма попереджає, що в 45 найбільш уразливих країнах кількість людей із гострою продовольчою нестабільністю може зрости приблизно з 225 млн до 274 млн — майже на 49 млн осіб.
Найбільші ризики WFP бачить у Центральній Америці та південній Африці, але наслідки очікуються також у Східній Африці та частинах Азії. Для дрібних фермерів там небезпечне не тільки подорожчання імпортного зерна: невдалий сезон може одночасно знищити власний урожай і підняти ціну продуктів на ринку.
Пшениця особливо чутлива до такої комбінації через концентрацію світового експорту. Сім найбільших експортерів забезпечують близько 84% міжнародних поставок, а IFPRI очікує, що їхнє сукупне виробництво цього сезону скоротиться приблизно на 11%, експорт — на 7%.
Тому нинішній ринок ще не повторює шок 2022 року, коли початок повномасштабного вторгнення Росії різко обмежив український морський експорт. Сьогодні світ має більші запаси. Проблема в іншому: набагато більше незалежних ризиків діють одночасно й можуть підсилювати один одного.
Якщо Чорне море стабілізується, а погода поліпшиться, запаси здатні стримати різке зростання цін. Якщо ж портові атаки триватимуть, El Niño посилить посухи, а ключові морські й річкові маршрути залишаться обмеженими, світ швидко перейде від комфортних загальних запасів до дорогого доступу до них.
Саме доступність, а не абсолютна наявність зерна, стає головним ризиком 2026 року. Хліба у світі поки достатньо. Але шлях від поля до столу проходить через дедалі більше зон війни, посухи й політичного конфлікту — і кожен такий бар’єр додає до кінцевої ціни ще кілька доларів, які найбіднішим країнам платити найважче.
